К функциям счетной палаты рф относится. Функции и прерогативы счетной палаты рф

Юридическая практика – это деятельность, направленная на издание, а также толкование и реализацию юридических предписаний, организованная в единстве с уже накопленным социально-правовым опытом.

Юридическая практика является одним из основных видов социально-исторической практики, поэтому ей свойственны черты, присущие любой практике.

Юридическая практика имеет субъектов и участников, действия которых, а также использование ими установленных методов и средств, способы оформления разработанных решений и фиксирование накопленного ранее опыта упорядочены и урегулированы нормами права и другими юридическими предписаниями.

Под структурой юридической практики понимают такое соотношение элементов и связей в системе, которое обеспечивает ей единство, целостность, а также сохранение объективно необходимых функций и свойств при влиянии на нее различных факторов действительности.

Элементами юридической практики являются :

1. объект практики . Это то, на что направлены юридические действия и поступки ее субъектов и участников. Ими могут быть как материальные, так и нематериальные блага , общественные отношения и конкретные поступки (или бездействие) людей, иные явления и предметы, включенные в соответствующий юридический процесс и призванные удовлетворять общественные и личные потребности и интересы;
2. юридические действия , такие, которые влекут за собой правовые последствия для участников правоотношений ;
3. средства практики – это явления и предметы, посредством которых происходит обеспечение достижения цели;
4. способ – установленный путь достижения запланированной цели посредством определенных средств и при присутствии соответствующих условий и предпосылок деятельности;
5. результат , воплощающий в себе итог юридических операций, позволяющий удовлетворить индивидуальную или общественную потребность;
6. формы юридической практики – это способы организации, существования и внешнего выражения содержания.

Для правовой системы общества обычно характерно одновременное функционирование разных типов, видов, а также подвидов практики. В соответствии с характером способов преобразования общественных отношений обычно различают распорядительную, интерпретационную, правотворческую, правоприменительную (правореализационную) и другие типы практики. В функциональном плане, как правило, выделяют правоконкретизирующую, правосистематизирующую, контрольную и другие типы практики. Характерной чертой этих типов считают то, что изменения общественных отношений происходят здесь посредством правотворческих, правоприменительных, распорядительных и праворазъяснительных средств и способов.

Кроме того, каждый вид юридической практики обычно подразделяют на определенные виды и подвиды.

Например, в правоприменительном типе практики различают следующие виды:

1. оперативно-исполнительную;
2. юрисдикционную (ее подвиды: превентивная, карательная и др.).

По субъектам юридическую практику можно разделить:

1. на законодательную;
2. судебную;
3. следственную;
4. нотариальную и др.

Функции юридической практики представляют собой относительно обособленные направления ее однородного воздействия на объективную и субъективную реальность, в которых проявляются социально-правовое назначение и творческая, преобразующая роль в жизни общества.

Функция – это целенаправленное влияние юридической практики на общественную жизнь. Функции напрямую связаны с целями практики.

Недержавний освітній заклад
середньої професійної освіти
НОУ СПО
«Сибірський козачий юридичний коледж»
Курсова робота
Дисципліна: "Теорія держави і права"
Тема: "Юридична практика"
виконала
студентка 1-го курсу
групи 11-з
заочного відділення
спеціальності 0201
«Правознавство»
Разумова О.В.
Науковий керівник:
Шагланова О.М.
Омськ 2007

Зміст
Введення
I. Визначення сутності права через різні підходи до
праворозуміння
I.1 Функції права
II. Структура юридичної практики. Визначення та
характеристика видів і форм юридичної діяльності
III. Взаємодія юридичної науки і практики
Висновок
Список використаної літератури

Введення
Юридична практика
У цьому визначенні полягає дуже велике різноманіття видів, підвидів, типів і форм юридичної практики та їх взаємодію між собою. Юридична діяльність являє собою складне соціальне явище, систему і багатоаспектне поняття .
У зв"язку з цим, для проведення даного дослідження була поставлена ​​мета, визначено об"єкт, предмет, поставлені завдання та намічені методи дослідження.
Мета нашої наукової роботи полягає в наступному: Розглянути типи, форми та види юридичної практики як системи, єдиного процесу , всі стадії якого спрямовані на єдиний результат - регулювання суспільних відносин.
Об"єкт дослідження: юридична практика.
Предмет дослідження: спрямованість нормативно-правових актів юридичної практики на регулювання суспільних відносин.
Завдання:
1. Вивчити юридичну літературу та документи юридичної практики.
2. Підібрати матеріал , що висвітлює всі стадії юридичного діловодства.
Методи:
1. Теоретичний: аналіз юридичної літератури та документів юридичної практики.

I. Визначення сутності права через різні підходи до
праворозуміння
У вітчизняній і зарубіжній науковій літературі немає єдиного підходу до визначення поняття права , а тим більше, однозначного про нього уявлення. Спектр думок тут досить широкий і різноманітний.
Приступаючи до розгляду розуміння сутності права, слід зауважити, що це питання є не тільки вихідним, а й певною мірою ключовим при вивченні всієї правової проблематики. Бо, від того , як розуміється і як визначається право , багато в чому залежить розуміння і трактування всіх інших, що мають безпосереднє відношення до права, питань.
Наприклад, дотримуючись вузького розуміння і відповідної йому трактування права як системи норм, що виходять від держави, ми, йдучи за логікою , повинні будемо відповідним чином трактувати і джерела права , називаючи як таких лише ті, які містять в собі норми права . Виходячи ж з більш широкого уявлення про право як про феномен, який складається не тільки з норм, а й з ряду інших компонентів, включаючи правову свідомість , правові відносини , правові звичаї, правові традиції та ін, в якості джерел права повинні будемо розглядати набагато більше широке коло правових явищ.
Слід звернути увагу також на те, що право як явище і юридична категорія має дуже складний, багатоаспектний характер . У силу цього його глибоке і різнобічне вивчення з неминучістю передбачає не тільки "чисто" юридичний, правовий до нього підхід, але і розгляд його з позицій соціології, політології, психології та ряду інших, що мають до нього безпосереднє відношення, дисциплін. Право як багатоаспектне, комплексне явище може адекватно вивчатися лише комплексним шляхом. При розгляді сутності права важливо враховувати два аспекти:
1) те, що будь-яке право є, перш за все, регулятор (формальна сторона);
2) те, чиї інтереси даний регулятор обслуговує (змістовна сторона).
Дуже важливим видається також мати на увазі, що право - це не тільки статичне, а й динамічне явище.
Неузгодженість у розумінні права часто обумовлюється різним поданням про ступінь впливу традиційних ідей природного права на сучасні теорії права; суперечливими підходами авторів - дослідників права - до вирішення проблем співвідношення в його понятті і змісті загальнолюдського й загальнонаціонального, з одного боку, і класового - з іншого.
У рамках класового підходу право визначається як система гарантованих державою юридичних норм, виражають зведену в закон державну волю економічно панівного класу (тут право використовується у вузьких цілях як засіб для забезпечення головним чином інтересів панівного класу).
Як приклад суто класового підходу до визначення поняття права можна послатися на досить типове визначення, відповідно до якого право розглядається як "сукупність встановлених і охоронюваних державою норм, що виражають волю панівного класу, зміст якої визначається матеріальними умовами життя цього класу" . Або на визначення права як на систему нормативно-зобов"язання-ного регулювання поведінки людей, "підтримувану державою і виражає матеріально обумовлену волю панівних класів (при соціалізмі - волю народу)" [там же].
Прикладом позакласового або надкласового підходу до визначення права може служити дефініція, відповідно до якої воно розглядається як система загальнообов"язкових правил поведінки, які встановлюються і охороняються державою, виражають загальні та індивідуальні інтереси країни і виступають регулятором суспільних відносин [там же].
Загальносоціальні підхід розглядає право як вираз компромісу між класами, групами, різними соціальними верствами суспільства (тут право використовується в ширших цілях як засіб закріплення та реального забезпечення прав людини і громадянина, економічної свободи, демократії тощо)
Поряд з цими можна виділити і релігійний, і національний, і расовий, і інші підходи до сутності права, в рамках яких відповідно релігійні, національні та расові інтереси будуть домінувати в законах і підзаконних актах, правових звичаях і нормативних договорах .
Теорія природного права (філософський підхід до права) сформувалася в період буржуазних революцій XVII-XVIII ст. Представниками даного підходу є Т. Гоббс , Дж. Локк , О.М. Радищев, Ж.-Ж. Руссо , Ш.Л. Монтеск"є. Один з представників, І. Кант , для якого було властиво з"єднання теоретичного (філософського) та практичного почав, визначав право як "сукупність умов, за яких свавілля одного (особи) сумісний з сваволею іншого з погляду загального закону свободи" .
Філософія права отримала свій розвиток у Гегеля. За Гегелем, право означає здійснення свободи вільної волі або ще коротше - "наявне буття свободи" .
Основний постулат розглянутого напрямку - висновок про існування вищих, постійно діючих, незалежних від держави норм і принципів, що уособлюють розум , справедливість , об"єктивний порядок цінностей, мудрість Бога, не тільки є директивами для законодавця, але і діючих непряму. Відтінки думок різноманітні, але практика орієнтується на пошук кращого рішення - справедливого і розумного. Теологія закликає молитися Богу, світський варіант орієнтує на природу взагалі, природу людини, природу речей.
Основні ідеї природно-правової теорії:
1. Поділяється право і закон (поряд з позитивним правом, тобто законами, прийнятими державою, існує вища, справжнє, "природне" право, властиве людині від народження. Це так зване неписане право, під яким розуміється сукупність природних і невід"ємних прав людини і яке виступає критерієм права позитивного, тому що не всякий закон містить у собі право).
2. Ототожнюється право і мораль (на думку представників даної теорії, такі абстрактні моральні цінності, як справедливість, свобода , рівність складають ядро ​​права, визначають собою правотворчий і правозастосовний процеси).
3. Джерело прав людини знаходиться не в законодавстві, а в самій "людській природі", права здобуваються від народження або від Бога.
Переваги :
§ це революційна , прогресивна доктрина, під прапором якої відбувалися буржуазні революції, що приводили на зміну віджилим феодальним відносинам новий, більш вільний лад;
§ в ній відмічено, що закони можуть бути неправовими тобто аморальними, що вони повинні приводитися у відповідність з такими загальнолюдськими цінностями, як справедливість, свобода, рівність тощо;
§ проголошує джерелом прав людини природу або Бога і тим самим "вибиває" теоретичну грунт у сваволі чиновників і державних структур.
Недоліки:
§ таке розуміння права (як абстрактних моральних цінностей) "зменшує" його формально-юридичні властивості, в результаті чого втрачається чіткий зміст законного і протизаконного;
§ таке розуміння пов"язане не лише з правом, скільки з правосвідомістю (яке може бути різним
Історична теорія права сформувалася в кінці XVIII - початку XIX ст. Представники даного підходу: Гуго, Ф. Савіньї, Г. Пухта та інші.
Основні ідеї:
1. Право - історичне явище, яке, як і мова , не встановлюється договором , не вводиться за чиєюсь вказівкою, а виникає і розвивається поступово, непомітно, стихійно;
2. Право - це, перш за все, правові звичаї (історично сформовані правила поведінки, що тягнуть за собою юридичні наслідки). Закони ж похідні від права звичайного, яке виростає з надр "національного духу", глибин народної свідомості і т.д.
3. Представники цієї теорії, яка виникла за часів феодалізму , заперечували права людини , тому що у звичаях тієї станової епохи не могли знайти відображення ніякі його "природні" права.
Переваги :
§ вперше звернуто серйозну увагу на культурно-історичні і національні особливості права, на необхідність їх врахування в правотворчому процесі ;
§ справедливо підкреслюється природність розвитку права, тобто той факт, що законодавець не може творити норми права на свій розсуд;
§ вірно помічені переваги правових звичаїв як перевірених часом і стабільних норм поведінки.
Недоліки:
§ дана теорія під час свого виникнення виступила як реакція на природничо-правову доктрину, як ідеологічно відживаючого феодального ладу;
§ її представники переоцінювали роль правових звичаїв на шкоду законодавству; між тим в нових економічних умовах звичаї вже не справлялися з повноцінним упорядкуванням ринкових відносин.
Марксистська теорія права сформувалася в XIX-XX ст. Її представниками були: К. Маркс, Ф. Енгельс, В.І. Ленін та інші.
Основні ідеї цього підходу:
1. Право розуміється як зведена в закон воля пануючого класу, тобто як класове явище.
2. Зміст що у праві класової волі в кінцевому рахунку визначається характером матеріальних виробничих відносин, носіями яких виступають класи власників основних засобів виробництва, які тримають у своїх руках виробничу владу.
3. Право являє собою соціальне явище, в якому класова воля отримує державно-нормативний вираз. Право - це такі норми, які встановлюються і охороняються державою.
Переваги:
§ у зв"язку з тим, що право розуміється як закон (тобто як формально певний нормативний акт), чітко виділені критерії правомірного і протиправного;
§ показана залежність права від соціально-економічних факторів, найбільш істотно впливають на нього;
§ звернуто увагу на тісний зв"язок права з державою, которе встановлює і забезпечує його.
Недоліки:
§ перебільшена роль класових почав у праві на шкоду загальнолюдським, життя права обмежена історичними рамками класового суспільства;
§ право занадто жорстко пов"язано з матеріальними факторами, з економічним детермінізмом.
Кажучи іншими словами, у цій теорії виражається класовий підхід до розуміння права, про який згадувалося вище.
Нормативний підхід до розуміння права самий придатний для відображення його інструментальної ролі. Визначення права як сукупності зберігаються державою норм дозволяє громадянам і іншим виконавцям правових приписів знайомитися зі змістом останніх по тексту нормативних актів і відповідно свідомо обирати варіант своєї поведінки. Представниками нормативистское теорії права є: Штаммлер, Новгородцев , Г. Кельзен і інші.
Найбільшою мірою ця теорія була розроблена Кельзену. Він віддавав першість нормі міжнародного права перед нормою внутрішнього.
Правом визнається державна воля, виражена в обов"язковому нормативному акті, забезпеченому примусової силою держави .
Основні ідеї нормативного підходу:
1. Право являє собою ієрархічну (ступеневу) систему норм, яка подається у вигляді сходів (піраміди), де кожна верхня сходинка обумовлює нижню, а нижня випливає з верхньої, їй підкоряється. На самому верху знаходиться "основна (суверенна) норма" (конституційні норми), прийнята законодавцем, і де кожна нижча норма черпає свою законність в нормі більш значною юридичної сили.
2. Буття права належить до сфери належного, а не сущого. Воно, таким чином, не має обгрунтування поза сферою норм повинності, і його сила залежить від логічності і стрункості системи юридичних правил поведінки. Тому юридична наука повинна вивчати право в "чистому вигляді", поза зв"язку з політичними, соціально-економічними (та іншими сущими) оцінками.
3. В основі піраміди норм знаходяться індивідуальні акти - рішення судів, договори , приписи адміністрації, які теж включаються в поняття права і теж повинні відповідати основній (передовсім конституційної) нормі.
Переваги:
§ нормативний підхід більше, ніж який-небудь інший, підкреслює визначальне властивість права - його нормативність і переконливо доводить необхідність підпорядкування правових норм за ступенем їх юридичної сили;
§ нормативність в даному поході органічно пов"язана з формальною визначеністю права, що істотно полегшує можливість керуватися правовими вимогами (в силу більш чітких критеріїв) і дозволяє суб"єктам знайомитися зі змістом останніх по тексту нормативних актів;
§ визнаються широкі можливості держави впливати на суспільний розвиток, бо саме держава встановлює і забезпечує основну норму;
§ фіксованість коштів державного примусу у випадках порушення права;
§ протистояння режиму свавілля і беззаконня.
§ непряма орієнтація на необхідність зведення в закон належної (справедливої, моральної, прогресивної і т.п.) волі;
§ орієнтація на подзаконное нормативне регулювання суспільних відносин у ході юридичної практики.
Недоліки:
§ дуже сильний ухил до формального боку права спричинив ігнорування його змістовної сторони: положення і ступені свободи адресатів правових норм, суб"єктивних прав особистості, моральних почав юридичних норм, відповідності їхнім об"єктивним потребам суспільного розвитку тощо). Звідси представники даної теорії недооцінюють зв"язок права з соціально-економічними, політичними і духовними чинниками, тобто зайво "очищають" від них право;
§ визнаючи той факт, що основну норму приймає законодавець, Кельзен перебільшує роль держави у встановленні ефективних юридичних норм. У силу різних причин воно може задовольнятися і застарілими нормами, і однозначно довільними.

Соціологічний підхід концептуально сформувався у другій половині XX ст., В рамках школи "вільного права". Представники даної теорії: Ерліх, Жені, С.А. Муромцев, Р. Паунд. Основна теза цієї теорії: "Право слід шукати не в нормах, а в самого життя". Уподібнення писаного закону порожньому звуку, судині, який ще належить заповнити, і т.п. - Ось постулати соціологічного напрямку, і зокрема реалістичної теорії права США.
Основні ідеї соціологічного підходу:
1. Поділяється право і закон. Право втілюється не в природних правах і не в законах, а в реалізації останніх. Якщо закон перебуває у сфері належного, то право - у сфері сущого.
2. Під правом, отже, розуміються юридичні дії, юридична практика, правопорядок , застосування законів і т.п. Право - це реальна поведінка суб"єктів правовідносин - фізичних та юридичних осіб. Звідси інша назва даної доктрини - теорія "живого" права.
3. Формулюють таке "живе" право, перш за все, судді в процесі юрисдикційної діяльності. Вони наповнюють закони правом, виносячи відповідні рішення і виступаючи в цьому випадку суб"єктами правотворчості.
У даному підході відзначаються переваги:
§ таке розуміння орієнтує на практичну реалізацію права;
§ цілком обгрунтовано зазначається пріоритет суспільних відносин, як змісту, над правовою формою;
§ теорія добре узгоджується з обмеженням державного втручання в економіку, з децентралізацією управління .
Для правореалізующей практики, для правопріменітелей розглянутий підхід до права менш кращий, оскільки він, швидше, дестабілізує правовий порядок, а не зміцнює його, вносить невизначеність і сум"яття у відносини суб"єктів правового спілкування. Звідси виділяються недоліки підходу:
§ відсутність міцної юридичної основи зроблених дій і впевненості в кінцевих їх результати;
§ вирішення юридичних справ на користь економічно і політично сильного, на шкоду слабким, малозабезпеченим;
§ чинності перенесення центру ваги правотворчої діяльності на суддів і адміністраторів збільшується небезпека некомпетентного рішення і відвертого свавілля з боку нечесних посадових осіб.
Соціологічний підхід до права дуже хороший для дослідника і для законодавця. Щоб пізнати право, видати корисний і ефективний закон, треба вивчати законодавство в дії. Самі суспільні відносини виступають у різних іпостасях: вони і передумова (джерело) права, і форма його реалізації (життя), і критерій справедливості, цінності, ефективності правових норм. Розгляд їх безпосередньо в якості права збіднює теорію і дезорганізує практику.
У рамках так званого широкого підходу до права окремі вчені поряд з нормами та правовими відносинами включають в право правова свідомість . Тим самим віддається данина психологічної теорії права, яка свого часу претендувала на самостійну роль в науці та практиці, а надалі дуже часто вступала і вступає до цих пір в союз з ідеями правового реалізму та іншими теоріями. Представниками підходу є: Л.І. Петражицький, Росс, Рейснер та інші.
Основні ідеї психологічного підходу:
1. Психіка людей - фактор, що визначає розвиток суспільства , в тому числі його мораль , право, держава .
2. Поняття і сутність права виводяться, перш за все, через психологічні закономірності - правові емоції людей, які носять імперативно-атрибутивний характер, тобто представляють собою почуття правомочності чогось (атрибутивна норма) і обов"язок зробити щось (імперативна норма).
3. Усі правові переживання діляться на два види - емоції позитивного (встановленого державою) та інтуїтивного (особистого, автономного) права. Останнє може бути не пов"язане з першим. Інтуїтивне право, на відміну від позитивного, виступає справжнім регулятором поведінки і тому має розглядатися як "дійсне" право. Так, різновидом переживань інтуїтивного права вважаються переживання з приводу карткового боргу, переживання дітьми своїх обов"язків у грі і т.п., які відповідно формують "гральний право", "дитяче право" і т.д.
Переваги:
§ тут звернено увагу на психологічні процеси, які так-само реальні, як економічні , політичні та ін Отже, не можна видавати закони без урахування соціальної психології, не можна застосовувати їх, не враховуючи психологічну структуру індивіда;
§ теорія підвищує роль правосвідомості у правовому регулюванні і в правовій системі суспільства;
§ джерело прав тут "виводиться" з психіки самої людини.
Недоліки:
§ дуже сильний крен у бік психологічних чинників на шкоду іншим (соціально-економічним, політичним і т.п.);
§ у зв"язку з тим, що "справжнє" право (інтуїтивне) практично відірване від держави і не має формально певного характеру , відсутні чіткі критерії правомірного і неправомірного, законного і незаконного.
Інтегративний підхід поєднує в собі різні точки зору на розуміння права, тому що знайомство з різними підходами до права виявляє багато цінного і прийнятного в кожному з них. І в цьому зв"язку виникає спокуса об"єднати в єдине поняття всі ознаки, найбільше відповідають інтересам правозастосовчої практики.
У наукових цілях варто вітати різні підходи до права, різні визначення права і прагнення до їх синтезу в рамках єдиного поняття. Визначення права як сукупності норм, загальних правил поведінки орієнтує на такі властивості, як формальна визначеність, точність, однозначність правового регулювання.
Широкі визначення права хороші тим, що вони орієнтують на розгляд життя права у правовідносинах , правосвідомості, правозастосовних актах, суб"єктивних правах.
Через суперечки про те, що є право, вирішуються багато практичних питань: підстави права, джерела права, межі правового впливу, ефективність права, розв"язання суперечностей права.
У рамках інтегративного підходу право визначається як сукупність-ність визнаних у даному суспільстві і забезпечених офіційної захистом нормативів рівності і справедливості, що регулюють боротьбу і узгодження вільних воль в їх взаємовідносини один з одним.
Таким чином, право як категорія філософії і теорії, будучи наповненим реальним змістом, виконує інструментальну роль. Можна сперечатися про те, що є право, яку реальність воно виражає, можна по-різному осмислювати походження права , розходитися в думках на сутність і призначення права і т.д., але якщо питання ставиться в практичній площині, слід шукати єдину точку відліку, єдиний погляд, одну позицію. Право втратило б свою цінність, перестало б виконувати свою роль щодо стабілізації та впорядкування громадських зв"язків, якби розумілося всіма по-різному. Визначеність у розумінні права - вихідний початок визначеності й у суспільних відносинах.
c.142].
Наявність безлічі визначень права, дозволяє поглянути на нього крізь призму століть, відобразити в ньому найбільш важливі його сторони і риси не тільки для однієї історичної епохи, але і для ряду або всіх епох, побачити право не тільки в статиці, а й у динаміці. Існування безлічі визначень права свідчить, крім усього іншого, про глибину і багатство державно-правової думки, про величезній різноманітності знань про право, накопичених авторами - теоретиками і практиками - за тисячоліття його дослідження.
I .1 Класифікація та визначення функцій права
Право завжди соціально обумовлена ​​і в процесі регулювання суспільних відносин реалізує певні функції .
Під функціями права у науковій літературі прийнято розуміти основні напрями впливу права на суспільні відносини, зумовлені рівнем розвитку суспільства і характером держави, а також стоять перед суспільством і державою завданнями.
У юридичній літературі виділяються
1. Основні власне юридичні функції:
§ регулятивна;
§ охоронна.
2. Неосновні власне юридичні функції:
§ компенсаційна;
§ відновлювальна;
§ обмежувальна.
3. Основні соціальні функції:
§ економічна ;
§ політична;
§ ідеологічна (виховна);
4. Неосновні соціальні функції:
§ екологічна ;
§ соціальна (у вузькому сенсі);
§ інформаційна .
У системі функцій права чільне, що визначає положення займає регулятивна функція , яка виражається в регулюванні що склалися в суспільстві економічних, політичних та інших відносин.
Особливості цієї функції полягають, перш за все, у встановленні позитивних правил поведінки, в організації суспільних відносин, у координації суспільних взаємозв"язків.
У рамках регулятивної функції виділяють дві підфункції: регулятивну статистичну та регулятивну динамічну.
Регулятивна статистична функція виражається у впливі права на суспільні відносини шляхом їх закріплення в тих чи інших правових інститутах. У цьому полягає одне із завдань (призначень) правового регулювання. Право, перш за все, юридично закріплює, зводить у розряд чітко врегульованих ті суспільні відносини, які являють собою основу нормального, стабільного існування суспільства, відповідають інтересам його більшості або силам, що стоять у влади.
Вирішальне значення в проведенні статичної функції належить інститутам права власності , юридична суть яких в тому і полягає, щоб закріпити економічні основи суспільного устрою. Ця функція чітко висловлена ​​і в ряді інших інститутів (у тому числі в інститутах політичних прав і обов"язків громадян, виборчому, авторське і винахідливому праві).
Регулятивна динамічна функція виявляється у впливі права на суспільні відносини шляхом оформлення їх руху (динаміки). Вона втілена, наприклад, в інститутах цивільного, адміністративного, трудового права, опосередковуючи процеси в економіці і інших сферах суспільного життя.
Характеристика регулятивної функції припускає з"ясування найважливіших шляхів її здійснення, оскільки будь-який з них відіграє істотну роль у всьому регулятивному процесі, здійснюваному правовою системою.
Найбільш характерними шляхами (елементами) здійснення регулятивної функції права є:
1. Визначення за допомогою норм права праводееспособності (правосуб"єктності) громадян.
2. Закріплення і зміну правового статусу громадян.
3. Визначення компетенції державних органів, у тому числі і компетенції (повноваження) посадових осіб.
4. Встановлення правового статусу юридичних осіб.
5. Визначення (передбачення) юридичних фактів, спрямованих на виникнення, зміни та припинення правовідносин.
6. Встановлення конкретної правового зв"язку між суб"єктами права (регулятивні правовідносини).
7. Визначення оптимального типу правового регулювання (общедозволітельного, дозвільного) стосовно до конкретних суспільних відносин.
З урахуванням сказаного регулятивну функцію права можна визначити як обумовлене його соціальним призначенням напрям правового впливу, що виражається у встановленні позитивних правил поведінки, надання суб"єктивних прав та покладанні юридичних обов"язків на суб"єктів права.
Інша власне юридична функція права - охоронна. Це обумовлене соціальним призначенням напрям правового впливу, націлене на охорону загальнозначущих, найбільш важливих економічних, політичних, національних, особистих відносин, витіснення явищ, далеких даному суспільству.
Специфіка охоронної функції полягає в наступному:
§ по-перше, вона характеризує право як особливий спосіб впливу на поведінку людей, що виражається у впливі на їх волю загрозою санкції, встановленням заборон і реалізацією юридичної відповідальності;
§ по-друге, вона служить інформатором для суб"єктів суспільних відносин про те, які соціальні цінності взяті під охорону за допомогою правових приписів;
§ по-третє, вона є показником політичного і культурного рівня суспільства, гуманних начал в праві.
Охоронну функцію не слід протиставляти регулятивної в тому сенсі, що одна з них - це негативна (оскільки включає в себе заборони, санкції, відповідальність), а друга - позитивна, тому що спрямована на координацію позитивної діяльності суб"єктів права. Обидві ці функції, але кожна по-своєму, виконує важливе завдання закріплення та охорони прав особистості, сприяння розвитку і зміцненню суспільних відносин.
Приступаючи до розгляду соціальних функцій права, слід зазначити, що проблема функцій права виникла спочатку як проблема соціальних функцій права.
Класифікація соціальних функцій певною мірою умовна, оскільки насправді досить складно провести чітке розмежування правового впливу на вирішення економічних, соціальних, політичних та ідеологічних (виховних) завдань. Так, елементи однієї з функцій можуть виявлятися в інших функціях.
Економічна функція як одна з найважливіших соціальних функцій права мала велике значення на всіх етапах розвитку товарно-грошових відносин. Право завжди виступало найважливішим гарантом власності, свободи підприємництва.
На основі правових норм в економіці виникали врегульовані правом відносини. Найважливішою правовою формою таких відносин був і залишається договір, в якому сторони мають права і обов"язки, і в якому вони визначають умови настання тих чи інших правових наслідків (результату). З договору найчастіше випливають і певні санкції для сторони, що не виконує свої обов"язки. Крім того, правові санкції встановлюються за вчинення в сфері економіки умисних злочинів (шахрайство , вимагання, розкрадання , знищення майна, лжепредпрінімательство, незаконне використання товарного знака , виготовлення або збут підроблених грошей і цінних паперів і т. д.).
Таким чином, економічна функція права здійснюється як безпосередньо через регулювання правомірних дій учасників економічних відносин, так і опосередковано - шляхом загрози настання санкцій або їх реалізації за вчинення правопорушення у сфері економіки.
Політична функція права полягає, насамперед, у регулюванні відносин влади, відносин між соціальними групами і, особливо в регулюванні національних відносин.
Права і свободи людини - також важливий об"єкт політичної функції права.
Ідеологічна (виховна) функція права являє собою результат здатності права висловлювати ідеологію певних класів і соціальних сил і його здатність впливати на думки і почуття людей. Тому одним з найважливіших завдань даної функції є виховання високої правосвідомості, формування стимулів правомірної поведінки у громадян.
У праві виражаються передові, гуманні, що відповідають інтересам особистості приписи, в результат чого воно отримує психологічну підтримку з моменту видання правової норми. Разом з тим правові вимоги, що не відображають бажань і настроїв людей, отримують їх негативну оцінку і не знаходять підтримки в їх свідомості. У таких випадках виховна функція права не досягає своєї мети.
У компенсаційної функції права полягає вельми істотна особливість права як інструменту відновлення соціальної справедливості, тому ця функція дуже тісно пов"язана з відновлювальної функцією . З цієї причини в юридичній літературі їх часто ототожнюють, хоча це не одне і те ж. Відмінності між ними полягають, перш за все, у формах, методах і правові наслідки реалізації.
Важливу роль у відмінності грають і правові підстави цих напрямів впливу, хоча вони в окремих випадках мають одну і ту ж причину. Наприклад, у випадках незаконного звільнення (причина) спостерігається одночасна реалізація відновлювальної та компенсаційної функції: відновлення на службі і компенсація за вимушений прогул.
Різниця між цими функціями дуже часто проглядається в цивільному законодавстві. У ньому відновлення становища, яке існувало до порушення права нерідко пов"язується з відшкодуванням збитків (ст. 12 ГК РФ) .
Цивільний кодекс РФ, охороняючи честь і гідність громадян, зобов"язує винну сторону саме відшкодувати (компенсувати) моральну шкоду, заподіяну потерпілому, тому що відновити порушене право іншими способами неможливо (наприклад, за переживання особи у випадках поширення ганьблять його відомостей) (ст. 152) .
Конституція РФ також передбачає компенсацію за примусове відчуження майна для державних потреб (ст. 35), за заподіяну шкоду потерпілим від злочинів (ст. 52) .
Наведені приклади свідчать про те, що компенсаційна функція властива різним галузям права, вона виконує важливу роль у регулюванні відносин між громадянами, юридичними особами і є необхідним інструментом гармонізації інтересів суб"єктів права, стабільності суспільних відносин.
Відновлювальна функція права займає особливе ціннісне місце в механізмі правового впливу.
Норми, спрямовані на відновлення порушених прав і свобод особистості, містяться як у міжнародно-правових актах, так і в багатьох внутрішньодержавних документах. Наприклад, ст. 8 Загальної декларації прав людини встановлює: "Кожна людина має право на ефективне поновлення в правах" . Відповідні норми трудового права є важливим гарантом відновлення особи на колишньому місці роботи і т. д.
Слід погодитися з визначенням відновлювальної функції як відносно відокремленого впливу комплексу правових засобів на волю, свідомість і поведінку людей, спрямованого на приведення суб"єктів права у колишній стан, яке було порушено неправомірними діями інших суб"єктів права.
Реалізація відновлювальної функції (приведення в первісний стан) нерідко здійснюється у формі скасування незаконних рішень, відновлення правового статусу фізичної або юридичної особи, поновлення порушеного громадського порядку і т. п.
Обмежувальна функція права пов"язана з його призначенням бути регу-ром суспільних відносин. А регулювати - значить наказувати варіанти поведінки, які повинні відповідати інтересам певних соціальних груп, класів, індивідів всього суспільства. Тому, щоб дії одних суб"єктів права не порушували прав та інтересів інших, щоб відносини в суспільстві складалися більш розумно і не викликали протидій, право встановлює певні обмеження для суб"єктів суспільних зв"язків, припиняючи тим самим вседозволеність, анархію та свавілля. Ці обмеження формулюються в заборонних та зобов"язуючих нормах, в інших правових приписах.
Обмежувальна функція, незважаючи на, здавалося б, початковий негативний характер, в кінцевому рахунку дає позитивний соціальний результат, оскільки завдяки цій якості право виступає гарантом стабільності та справедливості в суспільстві, найважливішим інструментом правопорядку і реалізації прав громадян.
Основними об"єктами екологічної функції права є земля , її надра, грунт, вода , атмосферне повітря , ліси, флора і фауна, озоновий шар атмосфери, навколоземний космічний простір і т. д. З метою її реалізації приймаються федеральні закони, закони суб"єктів Федерації, нормативні акти уряду, міністерств і відомств, органів виконавчої влади суб"єктів Федерації і місцевого самоврядування , спрямовані на захист навколишнього середовища, забезпечення прав громадян на здорову екологію, що встановлюють відповідальність за порушення екологічного законодавства.
Поява даної функції пов"язано з тим, що екологічна сфера для людства в умовах науково-технічного прогресу стала надзвичайно важливою і перетворилася в одну їх основних проблем його існування. У права в даному випадку своя ніша вирішення цієї важливої ​​задачі - юридична, рамкова вплив на екологічну сферу.
Слід зазначити, що Конституція України закріпили в якості основного конституційного права громадян Росії їх право на сприятливе навколишнє середовище , на достовірну інформацію про її стан і на відшкодування шкоди , заподіяної здоров"ю та майну громадян екологічним правопорушенням (ст. 42) .
Функція регулювання соціальних відносин та забезпечення соціальних прав. У юридичній літературі в останні роки цілком обгрунтовано піднімається питання про наявність у права соціальної функції у власному (вузькому) розумінні слова. Це пов"язано постійним розширенням чисто соціальної сфери суспільства і відповідно обсяг її правового регулювання збільшується.
Найважливішими об"єктами соціальної функції є трудові, пенсійні відносини, медичне забезпечення громадян, сфера науки, освіта , культури, закріплення пільг для різних верств населення.
Інформаційна функція права. Право вбирає в себе, а потім видає величезну кількість інформації про найрізноманітніші явища суспільного життя. У ньому міститься велика кількість наукових дефініцій, юридичних формул, історичних і життєвих відомостей політичних правових оцінок, правових рекомендацій, заборон, дозволів і т. п. І в достовірності інформації, що міститься в нормативно-правових актах, сумніватися не доводитися.
Право - це один з найважливіших засобів соціальної інформації, яке використовує державу для того, щоб довести певні відомості до всіх суб"єктів права.
Правова інформація - це владна інформація , за допомогою її виражається (і відповідно формулюється) певний світогляд. Інформаційна функція є певною мірою підфункції, елементом ідеологічної (виховної) функції. Інформаційна здатність права є одним з істотних факторів, які дозволяють відносити його до елементів духовного життя суспільства. Право, виникаючи, в першу чергу, як регулятор суспільних відносин, одночасно починає виконувати роль інформатора їх суб"єктів. Не маючи початкової призначеного виконувати інформаційну функцію, право об"єктивно, поряд зі своїми суто юридичними завданнями, набуває та інформаційні якості.

II. Структура юридичної практики. Визначення та
характеристика видів і форм юридичної діяльності
Для правової системи суспільства характерно одночасне функціонування різноманітних типів, видів (форм) і підвидів практики. І тому тут необхідно розглянути основні елементи і зв"язку, які забезпечують юридичній практиці цілісність, збереження об"єктивно необхідних властивостей і функцій при впливі на неї різноманітних чинників дійсності.
Залежно від характеру і способів перетворення суспільних відносин необхідно розрізняти: правотворчу, правозастосовчу, розпорядчу, інтерпретаційну і інші типи юридичної практики, а щодо суб"єктів - законодавчу, судову, слідчу, нотаріальну та інші види практики.
З нашої точки зору, головним видом юридичної практики є керівна практика. Це такий вид, під яким, як нам здається, мається на увазі видання законів, різного роду нормативно-правових актів органами законодавчої влади, що регулюють найбільш важливі суспільні відносини (політичні, економічні, соціальні, культурні та ін) Це "широка" практика, встановлений державою порядок. До керівної практиці відносяться укази президента РФ, постанови Верховного суду.
Прикладом керівної практики може служити Конституція Російський Федерації, різні кодекси. Верховний суд РФ, наприклад, дає судам керівні роз"яснення з питань застосування законодавства при розгляді судових справ особливої ​​важливості в якості суду першої інстанції.
Приклад: Відповідно до ч.2 ст.74 Федерального конституційного закону "Про Конституційний суд Російської Федерації" у взаємозв"язку зі ст.3, 6, 79, 85, 87, 96 і 100 названого закону конституційно-правове тлумачення правових норм , дане Конституційним судом РФ, є загальнообов"язковим, в тому числі і для судів .
Приклад: Указом Президента РФ від 22 вересня 2006р. Уряду Росії доручено вжити невідкладних заходів щодо забезпечення безпеки дорожнього руху .
Поточний вид практики, на наш погляд, грунтується на керівній практиці, тому що окремі міністерства, відомства, організації різних напрямків на основі законодавства і в рамках його видають свої, внутрішньоорганізаційні накази, укази, розпорядження, які охоплюють невеликий відрізок часу, видаються, так би мовити, на поточний момент. Це вузький вид практики.
Прецедентний вид практики
Аналіз юридичної літератури і правового життя різних країн показує, що в світі існувало й існує безліч форм (джерел) права.
Найважливіше місце серед форм (джерел) права займає юридичний прецедент . Під прецедентом розуміється письмове або усне рішення судового чи адміністративного органу по конкретній справі, якому держава надає загальнообов"язкове значення і яке згодом стає нормою, зразком при розгляді всіх наступних аналогічних справ у майбутньому.
Прецедент як джерело права відомий з найдавніших часів. У Стародавньому Римі як прецедентів виступали, наприклад, усні заяви (едикти) або рішення з конкретних питань преторів та інших магістратів. Він використовувався також в середні століття і в усі наступні століття. В даний час це один з основних джерел права у правових системах Австралії, Великобританії, Канади, США та багатьох інших країн.
Існує два види прецедентів: судовий (наприклад, рішення, прийняте з цивільного та кримінального справі) і адміністративний (рішення, прийняте адміністративним органів або адміністративним судом).
Найбільш поширеною формою права є судовий прецедент . Його наявність свідчить про те, що в країнах , де він визнається як джерело права, правотворчої діяльністю займаються не тільки законодавчі, а й судові органи, тобто судова практика є джерелом права.
Особливість прецеденту як форми права полягає в тому, що всі наступні рішення можуть вносити ті чи інші зміни у вже сформувався прецедент, які в свою чергу стають також обов"язковими і набувають властивостей норм права. Гідність його в тому, що прецедент більш предметно і точно, ніж загальна норма, здатний відобразити істота кожної конкретної справи.
У Росії наявність прецеденту як такого офіційно не є підставою для прийняття рішення з того чи іншого конкретного справі.
Законодавчий вид практики
Законодавча практика - це форма правотворчості, має пріоритетне становище в державі. Таке становище пояснюється тим, що вона формує основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики, конструює і закріплює правові масштаби. При цьому її приписи, зодягнені в форму законів займають чільне місце по відношенню до всіх інших нормам
Правотворчий вид практики
Говорячи про правотворчості та його особливості, необхідно відзначити, що воно являє собою одну з найважливіших сторін діяльності держави, форму його активності, що має своєю безпосередньою метою формування правових норм, їх зміна, скасування чи доповнення. У кожній державі правотворчість має своїми особливостями, але скрізь воно спрямоване на створення і вдосконалення єдиної, внутрішньо узгодженої і несуперечливої системи правових норм, регулюючих що склалися в суспільстві різноманітні відносини.
За своєю соціальною суттю правотворчість є процес зведення державної волі в закон, який розуміється в самому широкому сенсі слова, її оформлення у різних нормативно-правових актах, процес надання містяться в них правилами поведінки - державним велінням загальнообов"язкового характеру. Воно охоплює собою безпосередню діяльність уповноважених на те державних органів щодо вироблення, прийняття, зміни чи доповнення нормативно-правових актів.
Правотворчість є найважливішою складовою частиною правотворення взагалі. Остання включає в себе не тільки власне правотворчий, але і весь попередній йому підготовчий процес формування права. Необхідність існування підготовчого процесу обумовлюється постійно виникає потребою підвищення якості видаваних актів. Адже якість залежить не тільки, а часто і не стільки від рівня власне самої правотворчої діяльності державних органів, скільки від рівня проводилися до прийняття того чи іншого правового акта підготовчих робіт.
Правотворча діяльність здійснюється в рамках встановлених процесуальних норм (процедур), що містяться в Конституції регламентах, статутах і т.п.
Правотворчість характеризується тим, що:
§ представляє собою активну, творчу, державну діяльність;
§ основна його продукція - юридичні норми , що втілюються головним чином в нормативних актах (крім цього - в нормативних договорах, правових звичаях, юридичних прецеденти);
§ це найважливіший засіб управління суспільством, тут формується стратегія його розвитку, приймаються істотні правила поведінки;
§ рівень і культура правотворчості, а відповідно і якість прийнятих нормативних актів - це показник цивілізованості і демократії суспільства.
Суб"єктами правотворчості виступають державні органи , недержавні структури (органи місцевого самоврядування , профспілки тощо), наділені відповідними повноваженнями, а також народ при винесенні законів на референдуми.
Правозастосовний вид практики
Реалізація права - це переклад норм права в правомірну поведінку суб"єктів у формі використання належних їм прав, виконання обов"язків і дотримання заборон з метою задоволення інтересів і потреб адресатів права, досягнення його (права) цілей.
Реалізація права являє собою необхідну сторону життя, існування права, без чого вона втрачає свій соціальний зміст, адже закони і підзаконні акти приймаються для того, щоб діяти, упорядковувати суспільні відносини.
У юридичній науці склалася безліч в тій чи іншій мірі розрізняються між собою визначень поняття "застосування права".
Нерідко воно розуміється як "особлива форма" реалізації права, здійснюється державними чи громадськими організаціями в межах їх компетенції у формі владної організуючою діяльності щодо конкретизації правових норм на основі суворого дотримання законності.
Іноді застосування трактується як "владна діяльність" органів держави чи інших органів за уповноваженням держави, які, використовуючи свої спеціальні повноваження, видають акти індивідуального значення на основі норм права, вирішуючи тим самим по суті конкретні питання життя суспільства.
Досить часто застосування права розглядається як така форма його реалізації, яка полягає в проведенні державою складною, відповідальною юридичної та організаційної діяльності "на підставі обгрунтованої здійсненню правових норм щодо конкретних суб"єктів", фактів, відносин реального суспільного життя в рамках закону.
Ці визначення наведені як ілюструють неоднозначність і множинність підходів до поняття "застосування права".
У будь-якому випадку особливе місце застосування права забезпечує його комплексність, що поєднує в собі одночасно різні поведінкові акти.
Говорячи про особливості правозастосування , необхідно звернути увагу на наступне:
1. Правозастосовча діяльність (на відміну від інших форм реалізації права, в яких беруть участь самі різні суб"єкти права) може здійснюватися тільки уповноваженими на те державними органами і посадовими особами.
2. Правозастосування - одні з найважливіших видів державної діяльності. Воно існує поряд із законодавчою, правоохоронної та іншими видами державної діяльності і має державно-владний характер. Це означає, що акти, які видаються в процесі правозастосування , є юридичними, невиконання яких тягне за собою державний примус. Застосування права завжди здійснюється від імені держави.

3. Застосування норм права здійснюється в строго встановленому законом порядку. Існує певна процедура правозастосовчої діяльності судових, адміністративних, слідчих та інших державних органів і посадових осіб.
4. Воно спрямоване на встановлення конкретних правових наслідків - суб"єктивних прав і юридичних обов"язків.
Грунтуючись на сказаному вище, можна сказати, що правозастосування - це рішення конкретної справи, життєвого випадку, певної правової ситуації. Це "додаток" закону, загальних правових норм до конкретних обставин. Це владна організуюча діяльність компетентних органів і осіб, що має своєю метою забезпечити адресатам правових норм реалізацію приналежних їм прав і обов"язків, а також гарантувати контроль за даним процесом .
Розпорядчий вид практики
Під розпорядженням розуміється один з видів підзаконних актів вищих законодавчих органів (Президента РФ, Уряду РФ, Мингосимущества РФ та ін), акт органу влади або управління, виданий у рамках його компетенції і має обов"язкову силу для фізичних та юридичних осіб, яким адресовано розпорядження; обов"язкова вказівка, наказ , що становить зміст деяких угод (чека, перекладу , акредитива).
Інтерпретаційний вид практики
Діяльність переважної більшості юристів-практиків пов"язана з перетворенням норм права в життя, з реалізацією права, в тому числі і з правозастосування. Правозастосовні рішення виносяться на фактичної і нормативної основі. Тому у юристів-практиків виникає необхідність у встановленні та доведенні фактичних обставин (фактична основа рішення) і в тлумаченні норм права (нормативна основа). Отже, інтерпретаційна діяльність юристів є важливою складовою частиною правозастосовчого процесу. Вона супроводжує весь правотворчий процес, а також діяльність по обліку і систематизації законодавства. Витлумачення (інтерпретація) норм права властива й іншим формам реалізації права, наприклад, нормотворчої, законодавчої і т.д.
Вибір правових норм неминуче пов"язаний з з"ясуванням їх змісту. Часто в цьому допомагають роз"яснення нормативно-правових актів, які дають різні органи і особи. Діяльність державних органів, громадських організацій, окремих громадян з усвідомлення ними дійсного змісту норм називають тлумаченням норм права. Тлумачення правових норм займає значне місце в процесі правореалізації, особливо у правозастосуванні, адже перш ніж застосувати право, потрібно усвідомити його зміст. У процесі тлумачення необхідно визначити історико-політичні умови, мету і соціальну спрямованість правової норми.
Правильність і обгрунтованість тлумачення норм права - неодмінна умова правильної та ефективної реалізації права, дотримання законності. Будь-яка неправильна, необгрунтоване, суб"єктивне тлумачення норм права веде зазвичай до нормативно необгрунтованого рішенням, до незаконних дій.
Тлумачення норм права - це діяльність щодо виявлення волі законодавця, вираженої в правовій нормі.
Термін "тлумачення" вживається в трьох різних, хоча і не пов"язаних між собою значеннях:
1. З"ясування сенсу і змісту правової норми особою її застосовують (тлумачення за способом).
2. Прийняття актів державними органами і висловлювання окремих осіб з метою роз"яснити зміст правової норми.
3. Інтерпретація, тобто з"ясування співвідношення обсягу толкуемой правової норми з обсягом (буквальним змістом) її тексту.
Слід підкреслити з усією визначеністю, що тлумачення має переслідувати головну мету - служити законності. Воно може забезпечити досягнення цієї мети лише в тому випадку, якщо воно буде складатися із сукупності таких способів, правил і прийомів , використання яких дозволяє встановити дійсний зміст норм права.
Правоконкретізірующій вид практики
Наукове визначення процесу конкретизації в судовій діяльності методологічно має спиратися на філософське розуміння конкретного і процесу конкретизації.
Визначаючи поняття конкретного, К. Маркс писав: "Конкретний тому конкретно, що воно є синтез багатьох визначень, отже, єдність різноманітного". "Нескінченна сума загальних понять, законів... дає конкретне в його повноті", - вказував В. І. Ленін .
Отже, процес конкретизації - це процес вироблення положень, визначень, понять, їх поєднання і підсумовування, що тільки й дає "конкретне в його повноті". Облік і визначення конкретних сторін випадку, який треба підвести під закон, і веде до процесу конкретизації.
Конкретизація норм права - розумова операція , здійснювана в процесі нормотворчості, що складається в "прив"язці" правової норми до конкретних умов нормативної регламентації суспільних відносин, в результаті чого створюється нова норма права (менше конкретізіруемой за обсягом, але ширше за змістом).
Процес застосування закону найчастіше потребує глибшого його тлумаченні, чим тільки роз"яснення його змісту. Цього вимагає сама природа закону як загального (абстрактного) правила, яке в процесі його застосування має регулювати різноманітні індивідуалізовані відносини. Вони можуть бути підведені під дію закону лише в процесі конкретизації та деталізації його змісту. Тобто норма права повинна бути опосередкована іншими нормами, які є також загальними правилами, але більш деталізованого порядку.
Правосістематізірующій вид практики
Під систематизацією нормативно-правових актів (іменується ще як систематизація законодавства) слід розуміти діяльність, спрямовану на впорядкування чинного нормативно-правового матеріалу, об"єднання його в єдину, струнку і внутрішньо узгоджену систему.
На практиці ще в умовах СРСР , а тепер і в Російській Федерації склалися і є традиційними три основні напрями систематизації нормативно-правових актів - це кодифікація, інкорпорація і консолідація нормативно-правового матеріалу.
Кожен з цих видів систематизації має свої особливості, але всі вони переслідують єдині цілі - усунення протиріч між різними нормативно-правовими актами, скасування та усунення застарілих і вже віджили себе правових норм і приведення нормативно-правового регулювання в інструмент, що забезпечує нормальне функціонування держави.
Кодифікація - це форма систематизації чинного нормативно-правового матеріалу шляхом його глибокої та всебічної переробки та об"єднання у новий, єдиний логічно цілісний нормативно-правовий акт зведеного характеру.
У Російському праві існують кілька видів кодифікації:
Основи законодавства - нормативний правовий акт , який містить базові положення певний галузі.
Кодекс - нормативний правовий акт, що регулює певну сферу суспільного життя (ЦК, КК, ТК, КпАП і ін.)
Статути (положення) - нормативно-правові акти зведеного характеру, що видаються як законодавчими, так і іншими законотворчими органами: президентом, урядом, різними міністерствами та відомствами.
Інкорпорація - це спосіб групування нормативно-правових актів у збірники або зборів у певному порядку без зміни їх внутрішнього змісту.
Вона буває офіційної та неофіційної.
Офіційна інкорпорація здійснюється компетентними органами (при Президентові та Уряді РФ), наприклад, Збори законодавства РФ.
Неофіційна інкорпорація проводиться організаціями, окремими громадянами з їх ініціативи. Вона обслуговує потреби установ, організацій, фахівців у правовому матеріалі. Це можуть бути збірники трудового або житлового законодавства, довідники по законодавству для військовослужбовців, геологів, учителів, працівників правоохоронних органів.
Консолідація - це форма об"єднання декількох нормативних правових актів у єдиний зведений правовий акт. Вона містить в собі ознаки і кодифікації, та інкорпорації. При цьому норми права, включені в попередні акти, викладаються в логічній послідовності , усуваються повтори і протиріччя. У результаті консолідації створюються збірники законодавства.
Контрольний вид юридичної практики
Важливу роль у досягненні цілей, поставлених перед органами виконавчої влади, відіграє контроль за дотриманням правових норм, тобто нагляд.
Відомо, що контроль - атрибут адміністративної влади, одна з найважливіших її функцій. Він включає спостереження за законністю та доцільністю діяльності, оцінку її з правових, наукових, соціально-політичних, організаційно-технічних позицій.
Нагляд - це обмежений, суджений контроль. У Росії в наш час існують три типи нагляду: судовий, прокурорський та адміністративний.
Прокурорський нагляд - це самостійний, специфічний вид діяльності державних федеральних органів прокуратури, здійснювана від імені Російської Федерації і складається в перевірці точності дотримання Конституції РФ і виконання законів, що діють на її території. Цю діяльність не можуть здійснювати крім прокуратури ніякі інші державні , громадські, самодіяльні чи інші органи, організації, установи, посадові чи фізичні особи .
У прокурорський нагляд полягає найважливіша функція прокуратури.
Головною метою прокурорського нагляду є забезпечення законності в країні. Цілі прокурорського нагляду визначаються статусом прокуратури, її місцем і роллю в державі. У кінцевому рахунку, вони визначаються Конституцією РФ, Законом про Прокуратуру, іншим законодавством, що регламентує діяльність прокурорських органів. Найбільш чітко мети прокуратури визначені в ст.1 Закону про Прокуратуру. П.2 цієї ст. визначає, що цілями прокуратури є:
1) забезпечення верховенства закону;
2) забезпечення єдності і зміцнення законності;
3) забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина;
4) забезпечення захисту охоронюваних законом інтересів суспільства і держави.
На досягнення цих цілей спрямована вся діяльність прокуратури. Конкретні види цієї діяльності перераховані там само. Ними є:
1) прокурорський нагляд (п"ять основних напрямів або галузей);
2) кримінальне переслідування ;
3) координація діяльності правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю.
Судовий контроль. Судова влада займає особливе місце в системі державного устрою. Основною функцією судових органів є здійснення правосуддя. Разом з тим вони покликані здійснювати правовий, судовий контроль за діяльністю органів виконавчої влади по відношенню до громадян і всіх суб"єктів суспільного життя.
Судовий контроль - це:
а) регламентована кримінально-процесуальним законом діяльність, сутність якої складає контроль (перевірка і оцінка) законності та обгрунтованості дій і рішень публічних процесуальних органів, що обмежує конституційні права особистості;
б) діяльність, цілком спрямована на (врегулювання) вирішення соціально-правового спору (конфлікту) сторін щодо суті;
в) метою судового контролю є судовий захист (забезпечення) конституційних права і свобод особистості;
г) результатом є винесення загальнообов"язкового, забезпеченого примусовою силою держави судового акта (акта правосуддя), покликаного до правового вирішення суперечки.
Адміністративний нагляд - самий великий за обсягом і різноманітності. Його здійснюють сотні тисяч державних службовців.
Головною метою є забезпечення безпеки громадян, суспільства, держави. Нагляд за дотримання правил державна адміністрація здійснює головним чином для попередження шкідливих для суспільства дій, подій, проявів стихійних сил (епідемій, пожеж , вибухів і т.д.), зменшення тяжкості їх наслідків.
Адміністративний нагляд завжди спеціалізований, спрямований на дотримання спеціальних правил (санітарних, ветеринарних , митних, рибної ловлі, торгівлі та ін.)
У нашій країні адміністративний нагляд поділяється на:
1. Державний нагляд за безпекою правил дорожнього руху.
2. Державний санітарно-епідеміологічний контроль.
3. Державний пожежний нагляд і ін
Слідчий вид практики
У Російській Федерації до розгляду кримінальних справ у суді провадиться їх попереднє розслідування , тобто основною формою слідчого виду практики є попереднє слідство . Воно у відповідності до кримінально-процесуальним законом представляє собою правоохоронну діяльність органів попереднього слідства та дізнання, спрямовану на збирання доказів, розкриття і припинення злочинів, викриття та притягнення винних до кримінальної відповідальності.
Ця діяльність у підсумку є основою для подальшої судової діяльності з розгляду і вирішення кримінальних справ, оскільки в процесі судового розгляду суд при дослідженні доказів використовує дані, отримані в ході попереднього розслідування.
Можна сказати, що слідча практика полягає в прокурорському нагляді, тому що попереднє слідство проводять слідчі прокуратури, а також слідчі органів Федеральної служби безпеки, слідчі слідчих підрозділів при органах внутрішніх справ і слідчі Федеральної служби податкової поліції.
Як і у всякого глобального соціального явища, багатоаспектною системи, структура юридичної практики досить складна. У ній простежуються безліч зв"язків. Крім того, структура юридичної діяльності взаємопроникних, тобто один вид практики може перегукуватися з іншими підрозділами юридичної системи.

III. Взаємодія юридичної науки і практики
Активною силою в процесі сприйняття законодавством даних практики є юридична наука . Досить розвинена юридична наука - це і "відбірковий пункт", і об"єднуючий фактор, і формує засіб при сприйнятті законодавством даних практики.
Теоретичні знання не тільки грають інформаційну та прикладну роль, але й забезпечують остаточну "відпрацювання" положень практики, формулювання їх як юридичних норм, введення в єдину правову систему. Тут спостерігається цікава закономірність: чим нижчий ступінь об"єктивізації юридичної практики, тим незамінним і відповідальніше роль науки у своєчасності, повноті і точності обліку потреб і потреб практики.
Юридична практика - це діяльність компетентних органів і суб"єктів з видання, тлумачення і реалізації юридичних приписів, узята в єдності з накопиченим соціально-правовим досвідом.
Юридична наука - це суспільна наука, яка вивчає право як особливу систему соціальних норм, і різні аспекти правозастосовчої діяльності.
У сучасному вигляді вона диференційована на ряд галузей:
1. Наука цивільного права.
2. Наука кримінального права.
3. Теорія держави і права,
4. Історія права і правових навчань.
Прикладними юридичної науки є:
а) судова медицина;
б) судова психіатрія;
в) криміналістика;
г) кримінологія;
д) юридична психологія і т.д.
Функціонування юридичної практики неможливо без наявності юридичної науки, тому як будь-яка практика, у тому числі і юридична, грунтується на теоретичних знаннях . Юридична наука вивчає право в самому широкому сенсі, як соціальне явище, покликане регулювати суспільні відносини, накопичує юридичні знання з найдавніших часів. Юридична практика реалізує, застосовує ці знання в теперішньому часі, "підганяючи" їх під вимоги і потреби сучасного суспільства.

Висновок
На закінчення нашого наукового дослідження можна сказати, що право як категорія філософії і теорії, будучи наповненим реальним змістом, виконує інструментальну роль. Можна сперечатися про те, що є право, яку реальність воно виражає, можна по-різному осмислювати походження права, розходитися в думках на сутність і призначення права і т.д., але якщо питання ставиться в практичній площині, слід шукати єдину точку відліку, єдиний погляд, одну позицію. Право втратило б свою цінність, перестало б виконувати свою роль щодо стабілізації та впорядкування громадських зв"язків, якби розумілося всіма по-різному. Визначеність у розумінні права - вихідний початок визначеності й у суспільних відносинах.
У зв"язку з цим найбільш прийнятним у теоретичному та практичному плані могло б слугувати визначення, згідно з яким право розуміється як система загальнообов"язкових, формально визначених норм, які забезпечуються державою і спрямованих на регулювання поведінки людей відповідно до прийнятих в даному суспільстві засадами соціально-економічної, політичної та духовної життя .
Дане визначення в даний час досить широко використовується як в науковій, так і в навчальній літературі.
Наявність безлічі визначень права, дозволяє поглянути на нього крізь призму століть, відобразити в ньому найбільш важливі його сторони і риси не тільки для однієї історичної епохи, але і для ряду або всіх епох, побачити право не тільки в статиці, а й у динаміці. Існування безлічі визначень права свідчить, крім усього іншого, про глибину і багатство державно-правової думки, про величезній різноманітності знань про право, накопичених авторами - теоретиками і практиками - за тисячоліття його дослідження.
Як і у всякого глобального соціального явища, багатоаспектною системи, структура юридичної практики досить складна. У ній простежуються безліч зв"язків. Крім того, різні структура юридичної системи взаімопронікаеми, тобто один вид практики може перегукуватися з іншими.
Функціонування юридичної практики неможливо без наявності юридичної науки, тому як будь-яка практика, у тому числі і юридична, грунтується на теоретичних знаннях. Юридична наука вивчає право в самому широкому сенсі, як соціальне явище, покликане регулювати суспільні відносини, накопичує юридичні знання з найдавніших часів. Юридична практика реалізує, застосовує ці знання в теперішньому часі, "підганяючи" їх під вимоги і потреби сучасного суспільства.
Отже, взаємозв"язок юридичної науки і юридичної практики очевидна і взаємодія їх дуже важливо для застосування права в конкретних життєвих умовах.

Список використаної літератури
1. Конституція Російської Федерації. - Ростов н / Д: Фенікс, 2005. - 64 с.
2. Цивільний кодекс Російської Федерації. - Ч.1 .- М., 1996.
3. Великий юридичний словник / За ред. А.Я. Сухарєва, В.Є. Крутских. - 2-е вид., Перераб. і доп. - М.: ИНФРА-М, 2003. - С. 694, 695, 514.
4. Винокуров Ю.Є. та ін Прокурорський нагляд / За заг. ред. Ю.Є. Винокурова. - 5-е вид., Перераб. і доп. - М., Юрайт-Издат, 2003. - 461 с.
5. Комаров С.А., Малько А. В. Теорія держави і права . - М.: Видавництво НОРМА, 2003. - 448 с.
6. / Під ред. В.П. Божьев. - 4-е вид., Испр. і доп. - М.: Спарк, 2003. 400 с.
12. Судова практика у радянській правовій системі / Под ред. С.М. Братуся. - М., Видавництво "Юридична література", 1975. - 328 с.
13. Тихомиров Ю. А. Адміністративне право та процес: Повний курс. - М.: Юрінфорцентр, 2001. - 651 с.
14. Черданцев А. Ф. Теорія держави і права. - М.: Юрайт. - М., 2002. - 432 с.
15. Черданцев А. Ф. Тлумачення права та договору. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003. - 381 с.
16. Чиркин В. Є. Конституційне право Росії. - 2-е вид., Перераб. і доп. - М.: МАУП, 2003. - 447 с.
17. Бойков А.Д., Карнец І. І. Про законотворчості, судової влади і правосуддя / / Держава і право . - 1992. - № 11. - С.92-99.
18. Єршов В. В. Місце і роль суду в правовій державі / / Правознавство. - 1991. - № 5. - С.15-22.
19. Ковтун Н. М. Судовий контроль у кримінальному судочинстві / / Держава і право. - 2004. - № 6. - С.116-119.
20. Козлов В. І. Узгодження прокурором порушення кримінальної справи / / Юридичний консультант. - 2006. - № 8. - С. 15.
21. Кряжков В. А. Органи конституційного контролю суб"єктів Російської Федерації: проблеми організації та діяльності (Науково-практичний семінар) / / держава й право. - 1995. - № 9. - С. 125-133.
22. Саліщева Н.Г., Хаманева Н. Ю. Виконавча і судова гілки влади: співвідношення і взаємодія / / Держава і право. - 2000. - № 1. - С. 5-11.
23. Судова інформація / / Юридичний консультант. - 2006. - № 12. - С.46.
24. Юридичний консультант. 2006. - № 10 - С. 50.

Намереваясь сочинять безотлагательный документ, советуем предварительно разбить процесс на три необходимых частей. Они не всегда должны быть расположены в таком же порядке. Сперва важно понять к чему вы хотите в результате, после поищите причины. Полезными могут быть решения судов, писаные порядки, бизнес обычаи. Начало критично необходимая часть, который оставляет впечатление. Кроме того постарайтесь понимать кому должен быть адресован готовящийся просительный документ и кто на самом деле должен осуществить действие.

Адвокат, в последнее время, очень востребованная профессия. К специалистам в этой сфере обращается практически всё население нашей планеты. Потому что квалифицированную помощь и поддержку получить довольно сложно. Адвокат защищает как интересы, так и права своего клиента. Чтобы работать адвокатом необходимо не только высшее юридическое образование, но и определенный стаж работы.

Стаж должен быть по специальности в определенное количество времени. Адвокат в Тольятти считается самой престижной профессией. И только тогда человек получает удостоверение адвоката и право на работу. Во многих правовых актах прописаны все нюансы. Обычно у каждого адвоката есть своя отрасль, на которой он специализируется. Он может, как защищать права человека в суде, так и помогать в налоговых инспекциях.

Ставка по работе адвокатом прописывает при приеме на работу. Адвокат, должен быть честным. Не брать взятки и помогать людям исключительно ради наживы. Адвокат может работать а адвокатском кабинете, коллегии или бюро, или открыть свою адвокатскую консультацию. Качества, которые должны быть у работника этой сферы: педантичность, зрелость, стойкость, внимательность.

Колонка редактора

Юридична практика

12 березня 2015 р. 14:22

07.06.2014 вступив в силу мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, текст якого аналізувавс…

12 березня 2015 р. 14:07

Кожен пересічний українець обов’язково маємає майже професійні уявлення про енергетику. Справді велика частина інформаційного простору стосується росі…

12 березня 2015 р. 13:58

В умовах зростання вартості оренди землі сільськогосподарського призначення у зв’язку з прийняттям змін до Податкового кодексу України, які передбачаю…

10 березня 2015 р. 13:01

Одним із найважливіших корпоративних прав учасників, яке надає їм можливість брати участь у прийнятті рішень товариства з обмеженою відповідальністю, …

10 березня 2015 р. 12:53

Вважається, що ринку сільськогосподарської землі, принаймні повноцінного, в Україні немає, що передусім пов’язано із мораторієм на відчуження такої зе…

06 березня 2015 р. 15:05

26 лютого відбулася довгоочікувана для юридичної спільноти подія – нарешті було опубліковано Закон України №192-VIII «Про забезпечення права на справе…

05 березня 2015 р. 18:55

На сьогодні переважна більшість рішень адміністративних судів у справах про скасування рішень фіскальних органів про коригування митної вартості (далі…

05 березня 2015 р. 18:47

Американська торгівельна палата в Україні, яка представляє інтереси бізнесу з більш ніж 50 країн світу, до річниці призначення Арсенія Яценюка проанал…

05 березня 2015 р. 18:31

Серед понад 1200 сторінок постійно оновлюваних правил і рішень системи авторських прав США з"явилася нова директива, згідно з якою тварини, рослини, а…

05 березня 2015 р. 17:55

Характерною ознакою глобальної економіки є тенденція до посилення лібералізації зовнішньої торгівлі та руху капіталів, чим обмежується господарсько-пр…

Юридическая практика

Понятие юридической практики.

Структура юридической практики.

Виды юридической практики.

Функции юридической практики.

Задачи и проблемы юридической практики в области законотворчества.

Законотворчество в сфере Internet.

Основные тенденции развития Российской правовой системы на рубеже

тысячелетий.

Заключение.

Список использованной литературы.

Введение.

Сгруппировав существующие в правоведении взгляды на понятие юридической практики, можно выделить три их группы. Одни авторы отождествляют практику с юридической деятельностью (И. Я. Дюрягин, В. П. Казимирчук, Ю. И. Гревцов). Вторая группа авторов, стремясь отграничить юридическую практику от юридической деятельности и представить ее в качестве относительно самостоятельного явления, отно­сит к ней лишь определенные итоги, объективирован­ный опыт правовой деятельности (С. С. Алексеев, С. И. Вильнянский и др.). И, наконец, третья пози­ция, которая представляется наиболее предпочтитель­ной, - когда любой вид юридической практики рассматривается в неразрывном единстве правовой деятельности и сформированного на ее основе социаль­но-правового опыта (В. К. Бабаев, В. И. Леушин, В. П. Реутов и др.).

Ошибочность первых двух точек зрения, на мой взгляд, состоит в том, что в первом случае из практики исключается такой ее важный элемент, как юридический опыт, во втором допускается другая крайность - результаты деятельности, объективирован­ный вовне опыт отрываются, противопоставляются самому процессу деятельности и не учитывается тот факт, что практическое преобразование общественной жизни происходит не только с помощью решений и положений, выражающих итоговую сторону юридиче­ской деятельности, но и непосредственно в ходе этой деятельности, при осуществлении организационно-кон­структивных правовых действий и операций.

Что же касается третьей точки зрения, то она позволяет точнее определить природу юридической практики и основные элементы ее структуры, правиль­нее отразить диалектику прошлой (ретроспективной), настоящей (актуальной) и предстоящей юридической деятельности, понять значение социально-правового опыта в механизме правового регулирования. Этот опыт как важнейший компонент практики представляет собой коллективную, надиндивидуальную социально-правовую память, обеспечивающую накопление, систе­матизацию, хранение и передачу информации (знаний, умений, оценок, подходов и т.д.), позволяющую фиксировать и в определенной степени воссоздавать весь процесс деятельности или отдельные его фрагмен­ты. Без социально-правового опыта (памяти) невоз­можны эффективное правотворчество и толкование, конкретизация и правоприменение, систематизация и восполнение пробелов в праве.

На основании такого подхода к определению юридической практики я и попытаюсь рассмотреть в данной курсовой работе ее отдельные аспекты.

1. ПОНЯТИЕ ЮРИДИЧЕСКОЙ ПРАКТИКИ.

Если говорить кратко, то юридиче­ская практика - это деятельность компетентных субъектов по изданию (толкованию, применению и т.п.) юридических предписаний, взятая в единстве с накоп­ленным социально-правовым опытом.

Характеризуя юридическую практику, необходимо иметь в виду следующее.

Ей как одной из основных разновидностей социально-исторической практики свойственны черты, присущие любой практике. Однако вовлеченная в правовую систему общества, в процесс правового регулирования, социальная практика получает некоторые новые, в частности юридические, качества, позволяю­щие рассматривать ее как относительно самостоятель­ный тип практики.

При этом действия субъектов и участников юридической практики, использование ими определен­ных средств и методов, способы оформления вынесен­ных решений и закрепление накопленного опыта урегулированы, упорядочены правовыми нормами и иными юридическими предписаниями. Тем самым ограничивается субъективизм и волюнтаризм участни­ков, обеспечивается ее стабильность.

Юридическая практика образует существенную часть культуры общества. Изучение, например, матери­алов юридической практики Древнего Рима (законов, судебных решений и т.д.) дает представление не только о тех или иных конкретных правовых ситуациях, но и об экономике и политике этой страны в разные периоды ее развития, о социальном и правовом положении населения, государственном и общественном устройстве.

Без этого вида социальной практики немыслимо возникновение, развитие и функционирование правовой системы общества. Именно она играет существенную интегрирующую роль в указанной системе, связывая в единое целое правовые нормы и индивидуально-конк­ретные предписания, субъективные права и юридиче­ские обязанности, правовые идеи и принимаемые на их основе решения.

Она же способствует целенаправленному юриди­ческому изменению общественной жизни. Это достига­ется при помощи издания новых или изменения уже существующих норм права, их толкования и конкрети­зации, использования и применения.

Большинство практических действий и вынесен­ных в ходе рассматриваемого вида практики решений требует закрепления в строго определенных официаль­ных актах - документах.

Общественная, коллективная природа юридиче­ской практики проявляется в том, что, во-первых, она обусловлена другими типами социальной практики. Во-вторых, любая юридическая деятельность предпола­гает соответствующие формы сотрудничества между ее субъектами и участниками, обмен информацией и результатами. В-третьих, накапливаемый социально-пра­вовой опыт является совокупным продуктом совмест­ной деятельности.

В отличие от теоретической (научной) деятель­ности, где вырабатываются гипотезы, идеи, понятия, юридическая практика направлена на объективно-реаль­ное изменение окружающей действительности. Созна­ние, которое опосредует любые практические действия, служит внутренней детерминантой юридической практи­ки. Оно присутствует здесь во внешне выраженном, опредмеченном виде.

В процессе юридической практики возникают разнообразные материальные, политические, социальные и иные изменения. К ее особенностям следует отнести то, что она всегда порождает и соответствующие юридические последствия.

Юридическая практика в той или иной степени влияет на все стороны жизни общества, способствуя развитию происходящих в нем процессов либо тормозя их. Это методологически важное положение следует иметь в виду при формировании и реализации любых планов и программ экономического, политического, социального и иного переустройства общества. Так, к примеру, задержка с принятием нового Уголовно-процессуального кодекса Российской Федерации, а также неудовлетворительная реализация уже принятых нормативных актов значи­тельно замедляют и затрудняют переход страны к нормальным рыночным отношениям.

Анализ отмеченных черт и особенностей юридиче­ской практики показывает, что она занимает относи­тельно самостоятельное место в правовой, системе общества и играет существенную роль в механизме правового регулирования.

2. СТРУКТУРА ЮРИДИЧЕСКОЙ ПРАКТИКИ

Под структурой юридической практики понимается такое ее строение, расположение основных элементов и связей, которые обеспечивают ей целостность, сохране­ние объективно необходимых свойств и функций при воздействии на нее разнообразных факторов действи­тельности.

Юридическая практика - образование полиструктур­ное, включающее, в частности, логическую, пространст­венную, временную, стохастическую и иные структуры.

Рассмотрение логической структуры позволяет отра­зить взаимосвязи частей и целого, элементов и системы, содержания и формы юридической практики. Последняя, как уже отмечалось, охватывает два основных компонента - юридическую деятельность и социально-правовой опыт. Динамичная сторона практи­ки выражена преимущественно в деятельности, стати­ческая - в правовом опыте. Каждый из этих компонентов также структурирован.

Структурный анализ предполагает исследование юри­дической практики в диалектическом единстве ее содержания и формы. Содержание позволяет раскрыть систему образующих такую практику внутренних свойств и элементов, форма - показать способы организации, существования и внешнего выражения ее содержания.

Конституирующими элементами содержания юриди­ческой деятельности выступают ее объекты, субъекты и участники, юридические действия и операции, средства и способы их осуществления, принятые решения и результаты действий.

Объекты практики - это то, на что направлены юридические действия и операции ее субъектов и участников. Ими могут быть материальные и немате­риальные блага, общественные отношения и конкрет­ные действия (бездействия) людей, другие предметы и явления, включенные в соответствующий юридический процесс и служащие удовлетворению общественных и личных потребностей и интересов.

В качестве носителей, управляющих "центров" практической деятельности выступают ее субъекты и участники. Субъект - основной, ведущий носитель правовых отношений, без которого немыслимо сущест­вование практики (суд, арбитраж и т.п.). От него непосредственно зависит разрешение юридического дела по существу. Участники юридической практики - это отдельные лица (организации), которые так или иначе содействуют субъектам в выполнении правовых опера­ций. В качестве участников следственной практики выступают, например, свидетели и потерпевшие.

Юридические действия представляют собой внешне выраженные, социально-преобразующие и влекущие определенные правовые последствия акты субъектов и участников (например, подпись документа). Совокуп­ность взаимосвязанных между собой юридических действий, объединенных локальной целью, составляет операцию (например, осмотр места преступления включает самые разнообразные правовые действия).

В качестве средств выступают допускаемые законом предметы и явления, с помощью которых обеспечива­ются достижение цели и необходимый результат. Они составляют как бы инструментальную часть практиче­ской деятельности и используются для установления и фиксации фактов, анализа юридической "материи", вынесения и оформления решений, организации конт­роля за их исполнением. В некоторых случаях опреде­ленные средства жестко "привязаны" к конкретным видам практики и юридическим операциям. Так, в соответствии со ст. 54 ГПК РФ, обстоятельства дела, которые по закону должны быть подтверждены опреде­ленными средствами доказывания, не могут подтверж­даться никакими другими средствами доказывания.

Все средства можно подразделить на общесоциаль­ные (например, нравственные и иные социальные нормы), специально-юридические (договоры, нормы и принципы права) и технические (приборы и инстру­менты). В своей совокупности они составляют юриди­ческую технику (правотворческую, судебную и т.п.).

Одни и те же средства могут быть использованы по-разному, различными способами. Так, важным средством фиксации материалов осмотра места проис­шествия является фотосъемка, позволяющая запечатле­вать расположение предметов, их специфические черты, состояния, детали. Способы использования фотосъемки зависят от характера происшествия (преступления), места и времени съемки, множества других обстоя­тельств.

Способ - это конкретный путь достижения наме­ченной цели (результата) с помощью конкретных средств и при наличии соответствующих условий и предпосылок деятельности. Способы накладывают отпе­чаток на выбор средств и характер их использования, в известной степени определяют стиль деятельности субъектов и участников.

Интегрированные в единое целое родственные спо­собы образуют тот или иной метод воздействия. Система способов и методов составляет в своей основе юридическую тактику (праворазъяснительную, следст­венную и т.п.).

Результат воплощает в себе итог юридических операций, позволяющий удовлетворить индивидуальную или общественную потребность. Для установления ре­зультативности практической деятельности он соотно­сится с целями (задачами), которые ставятся в конкретной социально-правовой ситуации. В зависимо­сти от степени их совпадения решается вопрос о том, достиг ли субъект (участник) поставленной цели, насколько эффективны были его действия, используе­мые средства, способы и методы.

Особое место в содержании практики занимает юридический опыт, который может отражать как совокупный итог всей практической деятельности, так и отдельные ее моменты. Он формируется в процессе выделения (отбора, селекции) в юридических действиях и операциях, принятых решениях, результатах деятель­ности наиболее рационального, целесообразного, передо­вого, общего и полезного, имеющего важное значение для правового регулирования общественных отношений и дальнейшего совершенствования юридической практи­ки.

Составными элементами социально-правового опыта являются правоположения, т.е. такие достаточно устояв­шиеся, выработанные в ходе многолетней практики предписания общего характера, которые аккумулируют социально ценные и стабильные фрагменты (стороны, аспекты) той или иной практической деятельности 1. Правоположения бывают правотворческими и правоприменительными, регулятивными и охранительными, обя­зательными и рекомендательными.

Форма юридической практики - это способы организации, существования и внешнего выражения содержания последней.

Говоря о форме, целесообразно выделить в ней внутреннюю и внешнюю стороны. Внешней формой здесь выступают разнообразные юридические акты-до­кументы (нормативные и индивидуальные, судебные и следственные, нотариальные и пр.), в которых закреп­ляются правовые действия, методы и средства их осуществления, вынесенные решения. К внутренней форме, т.е. к способу организации, внутренней связи элементов содержания, относится процедурно-процессу­альное оформление практики, которое определяет круг ее субъектов и участников, объемы их процессуальных прав и обязанностей, условия вступления в правовой процесс и выбытия из него, порядок оперирования средствами и методами, сроки и время совершения действий, процессуальные гарантии, условия и проце­дуру принятия и исполнения решений, порядок их закрепления и опротестования (обжалования) и другие процедурные требования, связывающие в единое целое разнообразные свойства и элементы осуществляемой специфической деятельности.

Структура юридической практики - это не только состав определенных элементов содержания и формы. Взаимообусловленность развития всех компонентов практики обеспечивается генетическими и функцио­нальными, внутренними и внешними, прямыми и обратными, правовыми и неправовыми связями и отношениями, с помощью которых совершается пере­нос энергии, информации, свойств и т.д. осуществля­ются взаимный обмен результатами деятельности, контроль, помощь в реализации разнообразных полно­мочий и функций. В этом легко убедиться, если рассмотреть взаимодействие органов следствия, проку­ратуры, суда.

Главное место среди этих связей и отношений, занимают правовые отношения, которые в силу своей нормативной заданности, персонифицированности, га­рантированности в каждой социально-правовой ситуации определяют индивидуализированные правомочия и обязанности, конкретную направленность юридических действий субъектов и участников практики.

3. ВИДЫ ЮРИДИЧЕСКОЙ ПРАКТИКИ.

Для правовой системы общества характерно одно­временное функционирование разнообразных типов, видов и подвидов практики. В зависимости от характера, способов преобразования общественных от­ношений различают правотворческую, правоприменительную (правореализационную), распорядительную, интерпретационную и другие ее типы. В процессе правотворческой практики формируются нормативно-правовые способы (нормы, принципы и т.п.) воздейст­вия на общественную жизнь. Правоприменителъная практика представляет собой единство властной дея­тельности компетентных органов, направленной на вынесение индивидуально-конкретных предписаний, и выработанного в ходе такой деятельности правового опыта. Распорядительная практика складывается из распорядительной деятельности управомоченных на то субъектов и накопленного в процессе этой деятельности юридического опыта. Суть интерпретационной практики сводится к формулированию правовых разъяснений и правоположений.

В функциональном аспекте можно выделять право-конкретизирующую, контрольную, правосистематизирующую и иные типы практики. Особенность этих типов заключается в том, что изменения общественных отношений возможны здесь с помощью правотворче-ских, правоприменительных, распорядительных и праворазъяснительных средств и способов.

Любой тип юридической практики можно подразделить далее на определенные виды и подвиды. Так, в правоприменительной практике (тип) различают оперативно-исполнительную и юрисдикционную (виды), а последняя в свою очередь подразделяется на превентивную, карательную и др. (подвиды).

По субъектам юридическая практика разграничива­ется, как правило, на законодательную, судебную, следственную, нотариальную и т.п. По этому же критерию возможна и более детальная классификация. Так, к судебной относится практика Верховного Суда Российской Федерации, областных, городских, районных судов. А, приняв за основание классификации объекты практики и категории разрешаемых юридических дел, можно говорить о судебной практике, например, по гражданским и уголовным делам.

Каждый из типов, видов и подвидов юридической практики специфичен по своей природе, элементам содержания и формы, функциям и другим важным аспектам. Все это важно учитывать как в научном и учебном познании, так и в конкретной практической деятельности.

4. ФУНКЦИИ ЮРИДИЧЕСКОЙ ПРАКТИКИ.

Функции юридической практики - это относительно обособленные направления гомогенного (однородного) ее воздействия на объективную и субъективную реальность, в которых проявляются и конкретизируются ее природа, творчески-преобразующая роль и социаль­но-правовое назначение в жизни общества.

Функции - это всегда целенаправленное влияние юридической практики на общественную жизнь. Поэто­му они непосредственно связаны с задачами (целями) практики.

В функциях выражаются сущность юридической практики, особенности ее сторон и свойств. Вместе с тем, изменение функций влияет на структуру практики, элементы ее содержания и формы. Именно в функциях особенно четко проявляются организационно-конструктивный и динамичный характер юридической практики, ее способность связывать воедино разнооб­разные элементы правовой системы общества, форми­ровать нормативную базу этой системы, объяснять и конкретизировать правовые предписания, обеспечивать их реализацию. Следует особо подчеркнуть: о функци­онировании любых правовых явлений можно говорить лишь в том случае, если иметь в виду, что за ними стоят действующие субъекты и участники практики.

Правоведами выделяются различные функции юри­дической практики. С. С. Алексеев, например, считает, что таких функций три: правонаправляющая (ориенти­рующая), правоконкретизирующая и сигнально-информационная 2. В. И. Леушин рассматривает функции формирования права, совершенствования правоприменительной деятельности, воспитательную и правоконкретизирующую 3. Особенно большое внимание в литературе уделяется правотворческой функции судебной и иных разновидностей практики.

Анализ отмеченных и других выделяемых в литера­туре функций показывает, что принятые подходы не всегда достаточно полно и всесторонне раскрывают творчески-преобразующий характер юридической прак­тики, не охватывают многие ее созидательные аспекты и направления, опуская важные критерии классифика­ции. Не обращается внимания, скажем, на тот факт, что практически в каждой подвергнутой рассмотрению функции целесообразно выделить ряд подфункций, обозначающих (в отличие от функций, отражающих наиболее общее, ведущее направление, в котором, прежде всего, выражаются сущность, природа и роль практики в правовой системе общества) некоторые особые, специфические стороны влияния юридической практики на социальную действительность. Например, в правотворческой функции практики вычленить правообразующую, правоизменяющую и правопрекращающую ее подфункции.

Одним из существенных критериев классификации рассматриваемых функций является сфера обществен­ной жизни, которая подвергается практическому воздействию. По этому основанию можно выделить экономическую, политическую, социальную, воспитатель­ную, экологическую, демографическую и другие функ­ции. Общесоциальные функции предметно раскрывают управленческую природу юридической практики в обществе.

Наиболее ярко сущность и правовое назначение практики проявляются в ее специфических функциях, где за основу классификации приняты способы действий, характер деятельности и осуществляемых юридических преобразований либо полученный результат. К такого рода функциям в первую очередь относятся те, которые определяют конкретный тип (вид, подвид) практики - правотворческой, правоприменительной, праворазъяснительной и др. Это, однако, не означает, что та или иная из обозначенных функций присуща только одноименной разновидности практики: она характерна и для всех других разновидностей. Правоприменительная практика, например, сигнализирует правотворческим органам о неполноте законодательства, его противоречиях и неэффективности, становясь таким образом необходимой основой для создания норм права и даже нормативных актов.

По способам воздействия на реальную действитель­ность можно выделять регистрационно-удостоверительную (закрепительную), регулятивно-ориентационную и правоохранительную функции практики. Регистрационно-удостоверителъная функция предполагает юридическое закрепление существующих и вновь появляющихся общественных отношений, конкретных социальных си­туаций, удостоверение прав и законных интересов, договоров и сделок, имеющих правовое значение, официальное регистрирование и свидетельствование фактов общественной жизни, официальное оформление и закрепление сложившегося правового опыта (так, ежегодно только нотариат удостоверяет по нескольку десятков миллионов сделок, обязательств и документов). Регулятивно-ориентационная функция выражается в осуществлении централизованного и автономного, нор­мативного и индивидуального упорядочения обществен­ных отношений.

Содержание правоохранительной функции практики нагляднее всего можно раскрыть через ее подфункции: правообеспечительную, превентивную, правовосстановительную, компенсационную, карательную. Правообеспечительная подфункция - одно из важных, но не единственных направлений правоохраны. Поэтому их отождествление, допускаемое порой в литературе, не совсем верно. В данном случае с помощью конкретного типа (вида, подвида) юридической практики создаются определенные условия, предпосылки, средства и способы, обеспечивающие нормальное функциониро­вание общественных отношений, достижение поставлен­ных целей, осуществление требований правовых предписаний. Эта подфункция обычно связана с обязывающими и запрещающими методами воздейст­вия на общественную жизнь.

Юридическая практика - важный канал общесоци­ального, специально-криминологического и индивидуально­го предупреждения правонарушений, осуществляемого с помощью правотворческих, правоприменительных, праворазъяснительных, контрольных, распорядительных и других юридических средств и мер.

Правовосстановителъная подфункция связана с разра­боткой и закреплением в законодательном или ином порядке мер правовой защиты, отменой неправомерных действий, решений и актов-документов, фактическим и юридическим восстановлением правопорядка, правоотно­шений, прав и законных интересов граждан и организаций.

Значение компенсационной подфункции заключается в том, что все разновидности юридической практики должны быть нацелены на возмещение любого мате­риального, имущественного или морального вреда (ущерба), который причинен противоправными (а иногда и правомерными) действиями отдельным ли­цам, социальным группам, организациям или обществу и государству в целом.

Суть карательной подфункции юридической практи­ки проявляется в формулировании и закреплении санкций правовых норм, в разъяснении, конкретизации, в применении к правонарушителям таких мер юриди­ческого воздействия, которые связаны с лишениями материального, личного, организационного и иного характера.

По времени действия функции юридической прак­тики можно подразделить на постоянные и временные. Определенное значение имеет и классификация ее функций на основные, главные и неосновные. Такое разграничение необходимо и важно, во-первых, для выделения соответствующих подфункций. Во-вторых, в определенные периоды развития общества акцент может быть сделан на одной или нескольких важнейших сторонах юридической практики (например, на эколо­гической функции). В-третьих, в силу специфической природы конкретного типа (вида, подвида) практики одни направления воздействия на общественную жизнь (например, для правоприменения - правообеспечительное и индивидуально-регулятивное) выступают в каче­стве главных, а другие (влияние на правотворчество правоприменительной практики) являются производны­ми, сопутствующими.

Таким образом, если каждая функция (подфункция) показывает отдельное направление, сторону, аспект социально-преобразующей природы юридической прак­тики, то взятые вместе они дают более или менее цельное представление о месте и роли этой практики в правовой системе общества.

5. Задачи и проблемы юридической

практики в области законотворчества.

5.1. Понятие законотворчества.

В современном обществе люди и различного рода их объединения постоянно соприкасаются с правилами (нормами), зафиксированными в законах и подзаконных актах - с их требованиями, запретами и дозволениями, с необходимостью их соблюдения, исполнения и применения, с теми последствиями, которые наступают при их нарушении. Каждое государство устанавливает в общественных отношениях определенный порядок, который с помощью законодательства и законности формулирует их в правовых нормах, обеспечивает, охраняет и защищает. Законодательство охватывает большинство сфер человеческой жизнедеятельности, расширяет границы своего регулирующего воздействия на общественные отношения по мере усложнения социального бытия, непосредственно сопровождая людей в их общении друг с другом.

Столь значительная роль законодательства в жизни личности и общества предполагает знание, прежде всего, того, каким образом оно создается, формируется и развивается, в чем суть законотворчества. Без такого знания исключается сколько-нибудь успешная деятельность по созданию законов и подзаконных актов, призванных служить задачам обеспечения свободы личности и прогресса общества.

Законотворчество, как и всякое творчество, предполагает у законодателей не только общую культуру, но требует от них специальных знаний, определенных навыков

овладения искусством формирования и формулирования законодательных актов. Эти знания в мировой юридической теории и практике именуются законодательной техникой, представляющей собой определенную систему требований при создании нормативно-правовых правил, законов и подзаконных актов, их систематизации.

Успешная деятельность по созданию законов (иных правовых нормативных актов) зависит прежде всего от правовой культуры законодателя, его подлинно творческого отношения к своей миссии, от владения юридической наукой и приемами законодательной техники. Суть правовой культуры законодателя, как составной части всеобщей культуры, в образе мышления и соответствующего действия, основанного на признании и познании общечеловеческих ценностей права, требований законности и режима правопорядка, в соответствии с которыми осуществляются законотворческая деятельность и правореализующая практика.

Правовая культура законодателя тысячами нитей связана с общей культурой. Ее мощное благотворное влияние на правовое сознание, мышление, мировоззрение творящих законы, на их ценностные правовые установки непосредственно (или опосредствованно) определяют характер законодательства, отвечающего историческому и национальному духу народа, его чаяниям, потребностям и интересам. Вместе с тем правовая культура законодателя обратно воздействует на общую культуру, защищает и создает условия ее свободного развития путем выработки прогрессивных законов, установления режима правовой стабильности, последовательного проведения в жизнь требований законности и установления режима правопорядка.

В культуре законотворчества аккумулируются: разносторонние знания действительности, ее истории и перспектив развития; специальные знания о праве, законе и законодательной технике, умелое их использование в практической деятельности по созданию законов и их реализации. Овладение этими знаниями и их использование в процессе законотворчества позволяют создавать научно обоснованные и технически совершенные законодательные акты, в полной мере отвечающие назревшим и назревающим потребностям общественного прогресса. Законодатель, следовательно, должен обладать всесторонними и глубокими знаниями, постоянно пополнять их в повседневном общении с народом, обогащаться его мудростью. И для того, чтобы переложить все эти знания, народную мудрость и свой собственный жизненный опыт на язык закона, ему следует овладеть мастерством законотворчества, профессионально использовать приемы законодательной техники.

Динамизм экономических, политических и социально культурных потребностей современного общества выдвигает все новые и новые задачи правового опосредствования соответствующих общественных отношений. Многогранность и глубокая социальная обусловленность этих задач наглядно обнаруживается уже простым перечислением проблем, встающих перед законотворчеством, а именно необходимостью:

Исследования различных социальных факторов, обусловливающих потребность в нормативно-правовом регулировании соответствующих общественных отношений;

Выявления и тщательного учета при формировании законов многообразных интересов социальных и национальных образований, общественных групп и общества в целом, их особенностей, обычаев, традиций;

Использования в процессе создания закона соответствующих достижений науки, техники и культуры;

Проведения сравнительного анализа проектируемого закона не только с аналогичными установлениями прошлых и ныне действующих законодательных систем других государств, но и с другими регуляторами общественной жизнедеятельности;

Постановки в целесообразных и возможных случаях специальных экспериментов для определения оптимального варианта правового регулирования соответствующих групп общественных отношений и выработки наиболее эффективной формы правового воздействия на эти отношения,

Определения связи, соответствия и взаимодействия проектируемого закона с данной правовой системой в целом и, прежде всего, с Конституцией;

Совершенствования организационных форм, процедуры создания закона и т.д.

Столь объемные и трудоемкие задачи не могут быть успешно осуществлены без творческого подхода и решения их законодателем.

Законотворчество характеризуется органическим единством трех его основных компонентов: познания, деятельности и результата, которые в своих диалектических взаимопереходах составляют относительно законченный цикл законотворчества, вслед за которым по восходящей линии следуют в той же последовательности аналогичные циклы, образующие в своей целостности систему этого процесса. На самом деле, для того чтобы в законах адекватно отражались происходящие в обществе процессы, надо постоянно обнаруживать, изучать и умело использовать объективные закономерности, направляющие эти процессы.

Именно поэтому предпосылкой создания закона является познание тех сложных условий, факторов и обстоятельств, тех развивающихся общественных отношений, правовое регулирование которых диктуется нуждами социального прогресса.

Однако ограничение законотворчества рамками «чистого» познания, не переходящего в «деятельную сущность», таит в себе опасность ограничения его пассивной умозрительностью. За познанием следует деятельность. Этот переход не является прямолинейным и одноразовым. Он представляет собой трудоемкое многоступенчатое развертывание и конкретизацию знания в творчестве необходимых обществу законов. Лишь после того, как осознаны потребности и цели правового регулирования тех или иных отношений, законодатель принимает решение о переходе от познания к деятельности. Наступает период создания самого закона, разделенный, в свою очередь, на ряд стадий, регулируемых обычно законом и регламентом, установленными процедурами.

Если познание в законотворчестве является процессом преобразования объективной действительности в факт законодательного сознания и принятия соответствующего решения, то реализация этого решения в действительность по созданию закона представляет собой обратный процесс превращения законодательного сознания в объективно существующий закон. Тем самым, итогом законотворчества, его продуктом, выступает результат - закон. Но этот итог - лишь промежуточный, первичный результат, вслед за которым наступает действие самого закона, заключающееся в практическом регулировании соответствующих общественных отношений.

Изучение действия закона позволяет определить его эффективность, целесообразность, научную обоснованность и т. д. что в свою очередь, воздействует в порядке обратной связи на законотворческий процесс, позволяет уточнить, откорректировать, дополнить существующее законодательство, повысить его уровень, обогатить его практическим опытом.

5.2. Стадии и структура правотворческого процесса.

Право, как любое социальное явление, имеет свою функцию. Рожденное общественными отношениями, т.е. определенными социальными связями, которые по своей природе хаотичны, право естественно выступает определенным фактором стабильности. Отсюда с очевидностью вытекает тот факт, что для нормального функционирования общества необходим регулятор, который поддерживал бы определенный порядок в разрозненных общественных отношениях и обеспечивал их взаимосвязь и взаимодействие. Таким регулятором, на наш взгляд, является право. Выполняя функцию стабилизации общественных отношений, оно в то же время выступает связующим звеном между государством и обществом, позволяя им взаимодействовать друг с другом.

Обращаясь к проблеме социальной обусловленности правовых явлений, ученые вводят в оборот науки понятие "факторный анализ". При этом отмечается, что социальная эффективность реализации права зависит от полноты и точности выявления, изменения и учета факторов, отражающих потребности в правовой регламентации. Это указывает на важную взаимосвязь, на общественную обусловленность правовых норм, первичность экономических и иных общественных отношений по сравнению с правовыми нормами.

Имре считает, "что общество в определенный момент своего развития с неизбежностью приходит к необходимости посредством общего правила внести порядок и устойчивость в повторяющиеся общественные отношения. Здесь, возникает вопрос, все ли отношения могут быть урегулированы государством через право? Правовая деятельность государства в этой связи может быть названа трансформирующей деятельностью: экономические и иные общественные отношения она преобразует в правовые отношения, которые затем фиксируются в правовых нормах". 4

Сфера возможного /потенциально/ регулирования;

Сфера необходимого регулирования;

Сфера законодательного регулирования;

Сфера правореализующего регулирования.

Границы государственного воздействия могут быть рассмотрены с двух сторон: его возможности и его необходимости. Верхний предел правового регулирования общественных отношений является пределом возможного. Отношения, находящиеся за ним, находятся вне досягаемости государственной власти, и регулируются иными, не правовыми нормами /природные факторы, закономерности общественного развития, уровень экономики и т.д./.

Нижняя граница /необходимость вмешательства/ определяется важностью для государства тех или иных общественных отношений. Этот предел является наиболее шатким. Существует множество общественных отношений, эффективность которых поддерживается путем саморегуляции, посредством взаимодействия норм морали, обычаев и других не правовых регуляторов. Следует иметь в виду, что нарушение государством границ, пределов правового регулирования приводит, в конечном счете, к нарушению эквивалентного характера отношений, равенства их участников.

Говоря о правотворческой деятельности государства, следует обратить внимание на то, что она является частью процесса правообразования. Характеризуя этот процесс, следует отметить, что есть, прежде всего, перевод объективных законов общественного развития на язык решений, облеченный в соответствующую юридическую форму. «Обычно сложившаяся в жизни норма реального поведения предшествует правовым предписаниям. В законе часто закрепляется то, пишет В.Н.Кудрявцев, - что уже оправдало себя на практике, сформировалось как оптимальная форма поведения». 5

Закономерно было бы рассматривать правотворчество как часть процесса правообразования. Правотворчество - сложное социальное явление, имеющее управленческую природу. Это одна из форм государственного руководства обществом. Как любой социальный процесс - это сознательная, целенаправленная деятельность, осуществляемая через право и правовые нормы. Говоря о право творчестве как о явлении социальном и юридическом, нельзя его ограничить лишь изданием нормативных актов. Оно охватывает более

Юридическая практика

Юридическая практика - это деятельность компетентных субъектов по принятию (толкованию, применению и т. д.) юридических предписаний, взятая в единстве с накопленным социально-правовым опытом.

Выделяют три точки зрения на понятие «юридическая практика»:

это юридическая деятельность;

это социально-правовой опыт;

это юридическая деятельность вместе с социально-правовым опытом.

Последняя точка зрения разделяется большинством ученых- юристов.

Признаки юридической практики:

она строится на основе норм права;

представляет собой составную часть правовой культуры общества;

интегрирует в правовую систему;

порождает соответствующие юридические последствия.

Структура юридической практики:

юридическая деятельность (динамическая сторона), элементами содержания которой выступают ее объекты, субъекты и участники, юридические действия и операции, средства и способы их осуществления, принятые решения и результаты действий;

социально-правовой опыт (статическая сторона), который в качестве элемента включает правоположения, т. е. достаточно устоявшиеся, выработанные в ходе многолетней практики предписания общего характера, аккумулирующие социально ценные и стабильные стороны конкретной юридической деятельности.

Классификация и виды юридической практики

Виды юридической практики в зависимости от характера, способа преобразования общественных отношений:

правотворческая;

правоприменительная;

интерпретационная;

Виды юридической практики в зависимости от субъектов:

законодательная;

исполнительная;

судебная;

следственная;

нотариальная и т. п.;

Виды юридической практики в зависимости от функциональной роли:

регулятивная;

охранительная.

Функции юридической практики

Социальная ценность и назначение юридической практики наглядно проявляются в выполняемых ею функциях. Функции юридической практики - это основанные на обобщенном юридическом опыте главные направления по совершенствованию юридической деятельности.

Они являются своеобразным переходным звеном, соединяющим интересы общества с содержанием действующей правовой системы. Функции можно классифицировать на две относительно самостоятельные группы: общесоциальные и специально-юридические.

К общесоциальным относятся:

гносеологическая - обеспечивающая познание окружающей действительности, а также истинную ценность и эффективность юридических средств, оказывающих регулятивное воздействие на нес;

сигнально-информационная - оповещающая общество о достоинствах и недостатках существующего порядка правового регулирования;

ориентирующая - указывающая на подлинные социальные ценности, нуждающиеся в защите и стимулирующем развитии, а также на те негативные проявления, которые необходимо ограничить или запретить вовсе под страхом наказания.

К специально-юридическим относятся:

прогностическая - определяющая стратегию в развитии действующего законодательства и совершенствовании юридической деятельности;

функция обновления и корректировки права - обеспечивающая тактическое изменение действующего законодательства в соответствии с потребностями общественной жизни и исправления допущенных ошибок, так как в случае обнаружения недостатков в действующем законодательстве правоприменительный опыт либо сигнализирует о необходимости правотворческого вмешательства, либо, при необходимости оперативного или регионального решения проблемы, сам формирует компенсирующие (корректирующие) механизмы (прецедент, правоио- ложение, деловое обыкновение и т. д.);

12.Концепции происхождения государства. Причины их многообразия.

13.Теории происхождения права.

14.Естественно-правовая (договорная) теория происхождения государства и

15.Причины, пути (формы) возникновения государства.

16.Плюрализм в понимании и определении государства.

17. Основополагающие признаки государства, отличающие его от

18.Сущность государства: понятие, методологические подходы к ее

19.Марксистско-ленинское учение о государстве, его конструктивно-критический

21.Цивилизационный подход к типологии государств.

22.Понятие, значение и классификация функций государства.

23.Формы и методы осуществления функций государства.

24.Тенденции развития функций современного российского государства.

25.Понятие формы государства. Факторы, влияющие на форму государства.

26.Формы правления и основания их классификации.

§ 2. Формы правления. Понятие и виды 185

§ 2. Формы правления. Понятие и виды 187

§ 2. Формы правления. Понятие и виды 189

§3 Формы правления рабовладельческого и феодального государств 191

27.Формы политико-территориального (государственного) устройства:

2 8. Политический (государственный) режим как содержательно-динамическая

29.Общая характеристика антидемократического режима и его

30.Прямая и представительная демократия в управлении государством.

31.Государственная власть: понятие и признаки.

32.Легализация и легитимация государственной власти.

33.Истоки, роль и назначение теории разделения властей.

34.Механизм (аппарат) государства: структурная характеристика и роль в

35.Принципы организации и деятельности механизма государства.

36.Бюрократия и бюрократизм в механизме государства.

37.Государственный суверенитет: проблемы определения понятия и

38.Правовой статус и фактическое положение человека. Система прав и

40.Государство в политической системе общества.

41.Конституция Российской Федерации в правовой основе политической

43.Соотношение государства и права.

44.Государство и религия.

45.Идейно-теоретические основания концепции правового государства.

46.Понятие и признаки правового государства.

47.Основные модели взаимодействия государства и экономики.

48.Российская государственность: понятие и особенности.

49.Взаимосвязь функций Российского государства и его механизма.

50.Форма современного Российского государства.

52.Сущность права: понятие, методологические подходы к выявлению и

53.Принципы права, их классификация и роль в правовом регулировании.

54.Функции права: понятие, классификация, формы реализации.

55.Социальное регулирование: понятие, функции и виды социальных норм.

56.Соотношение права и морали: единство, различие, взаимодействие,

57.Правовое воздействие и правовое регулирование общественных

58.Предмет правового регулирования.

59.Методы и способы правового регулирования.

60.Типы правового регулирования.

61.Правовые режимы: понятие, признаки, виды.

62.Правовые средства: понятие, признаки, виды.

63.Процесс правового регулирования, его основные стадии.

64.Механизм правового регулирования: понятие и основные элементы.

65.Правовые стимулы и ограничения в механизме правового регулирования.

66.Эффективность действия механизма правового регулирования.

68.Понятие и виды правовых актов. Соотношение нормативных правовых и

69.Правовой обычай, правовой прецедент: понятие и роль в правовом

71.Закон как основная форма бытия права: понятие, признаки, виды.

72.Нормативные правовые акты Президента и Правительства Российской

73.Действие нормативных правовых актов во времени, пространстве и по

74.Коллизии в праве и способы их разрешения.

75.Понятие и характерные черты правовой нормы.

77.Виды норм права.

78.Место и роль нормы права в механизме правового регулирования.

79.Понятие и структурные элементы системы права.

80.Предмет и метод правового регулирования как основания деления норм

82.Правообразование и правотворчество. Понятие, принципы и функции

Формы правотворчества

83.Законотворческие полномочия субъектов рф. Нормотворчество местного

84.Систематизация нормативных правовых актов: понятие, значение, виды.

85.Кодификация нормативных правовых актов. Виды кодификации.

86.Юридическая практика: понятие, структура, функции.

87.Юридическая техника: понятие, виды, роль в правовом регулировании.

88.Особые средства юридической техники: юридические конструкции,

89.Правовые отношения: понятие, признаки, основания возникновения.

1) По отраслевому признаку:

2) По функции:

3) По степени конкретизациии и субъектному составу:

4) По степени сложности:

5) По продолжительности:

90.Субъекты правовых отношений и их виды.

1) Индивидуальные (физические лица):

2) Коллективные (юридические лица):

91.Объекты правовых отношений: понятие и основные теории.

92.Субъективные права и юридические обязанности как юридическое

93. Юридические факты: понятие, классификация. Фактический

1) По характеру наступающих последствий:

94.Реализация юридических норм: понятие, формы и место в правовом

95.Применение правовых норм как особая форма реализации.

96.Стадии процесса применения норм права.

97.Акты применения норм права: понятие, виды.

1) По отраслевому признаку:

99.Понятие и необходимость толкования норм права.

100. Способы (приемы) и объем толкования правовых норм.

101. Акты толкования норм права: понятие, особенности, виды.

1) По форме выражения:

2) По отраслям права:

102. Законность: понятие, содержание, принципы, гарантии.

1) Общие:

2) Специальные, или юридические:

104. Правопорядок: понятие, структура и функции.

105. Основные пути укрепления законности, правопорядка и дисциплины

106. Правосознание: понятие, структура, виды, функции.

1) По степени общности:

2) По уровню (глубине) отражения:

107. Правовая культура: понятие, структура, функции.

108. Правовой нигилизм: понятие, истоки и формы проявления.

1) Прямые преднамеренные нарушения действующих закoнов и иных нoрмативных правoвых актoв;

2) Массовое несоблюдение и неисполнение юридических предписаний;

3) Издание противоречивых, параллельных или даже взаимоисключающих правовых актoв;

4) Подмена закoнности политической, идеологической или прагматической целесообразностью;

5) Конфронтация представительных и исполнительных структур власти на всех уровнях;

6) Нарушения прав человека

109. Правовое воспитание и правовое обучение как средства и способы

110. Понятие, виды и общая характеристика правомерного поведения.

111. Понятие и признаки правонарушений.

112. Юридический состав правонарушений.

113. Юридическая ответственность: понятие, признаки, цели. Позитивная

114. Виды юридической ответственности. Основания и порядок ее

116. Правовая система общества: понятие, структура.

юридическая практика как неразрывное единство «правовой деятельности и сформированного на ее основе социально-правового опыта».

Достоинства описанных определений юридической деятельности и юридической практики очевидны.

Так, юридическая деятельность рассматривается как разновидность социальной деятельности, как упорядоченное, целесообразное, предметное, избирательное, системное и планомерное взаимодействие индивидов в сфере правотворчества и применения права. Необходимым субъектом такой деятельности является государственный орган или должностное лицо. Такая деятельность нормативно урегулирована, а по стоящим перед ней целям и задачам позитивна и нормативно одобрена, и, кроме того, направлена на преобразование социальной реальности в соответствии с требованиями правовых норм. Однако строгое разграничение деятельности и практического результата возможно только лишь в умозрительном плане. Наконец, при изложенном подходе к пониманию юридической практики весьма проблематично разграничить практическую деятельность, которая направлена на материальное преобразование объектов, и другие ее виды.

И уж тем более не правы те авторы, которые даже опыт практической деятельности толкуют чрезмерно узко, включая в практику только те итоги практической деятельности, которые становятся своеобразными дополнительными, по сравнению с нормативными актами и заключенными в них правовыми нормами, компонентами регулирования общественных отношений. Например, С.Н. Братусь и А.Б. Венгеров полагают, что «необходимо со всей решительностью отвергнуть мысль о том, что к судебной практике относится любое решение народного суда, определение кассационной либо надзорной судебной инстанции или даже сумма решений по конкретной группе дел». Таким образом, С.Н. Братусем и АБ. Венгеровым сами итоги, результаты, опыт судебной деятельности видится только в форме правоположений, созданных при помощи конкретизации посредством толкованиясодержащихся в словесной формуле закона абстрактных, общих понятий. Однако итоги практической деятельности только правоположениями не исчерпываются.

Юридическая практика - деятельность компетентных органов и должностных лиц по изданию и применению норм права, а также уже накопленный и объективированный опыт такой деятельности.

Структура юридической практики:

• юридическая деятельность (динамическая сторона), элементами содержания которой выступают ее объекты, субъекты и участники, юридические действия и операции, средства и способы их осуществления, принятые решения и результаты действий;

  социально-правовой опыт (статическая сторона), который в качестве элемента включает правоположения, т. е. достаточно устоявшиеся, выработанные в ходе многолетней практики предписания общего характера, аккумулирующие социально ценные и стабильные стороны конкретной юридической деятельности.

Юридическая практика формируется в результате длительного и многообразного процесса правореализации, т.е. претворения права в жизнь. В ходе этого процесса вырабатываются определенные общие положения, тенденции, ориентиры, которые затем используются в последующей работе.

В частности, практика создает так называемые правоположения, под которыми понимаются устоявшиеся типовые решения по применению юридических норм. Эти правоположения реально приобретают черты общих правил. Это еще не нормы, но они уже выходят за пределы правосознания, простых суждений; это формирующиеся нормы. Со временем они могут превратиться либо в стойкие правовые обычаи, либо в нормы, закрепленные законодателем. Особенно это касается прецедентов.

Сущностные признаки юридической практики:

1. это прежде всего деятельность;

   это единство двух составляющих - субъекта и объекта, отношение субъекта и объекта, при котором субъект преобразует объективный мир, но меняется в ходе этого двухстороннего взаимодействия и сам;

   это не просто деятельность, а сознательная, целеполагающая деятельность;

   всегда носит общественный характер.

Функции юридической практики:

1. правонаправляющая (практика определяет общее русло для становления и развития права);

   правоконкретизирующая (уточняется смысл, содержание отдельных норм применительно к конкретным ситуациям, случаям, отношениям);

   сигнально-информационная (практика выражает потребность в изменении тех или иных актов, их совершенствовании или даже отмене).

Подводя итоги анализа понятия юридической практики, возможно прийти к следующим выводам:

1. Юридическая практика является разновидностью социальной практики, при которой происходитопосредованное воздействие субъектов практики на объекты материального мира, так как субъекты воздействуют друг на друга и только в конечном счете на явления материальной действительности, изменяя как последние, так и самих себя, приобретая при этом новые черты и качества.

   Юридическая практика является чертой, частью юридической деятельности. Причем в состав юридической практики входит только материально-преобразующая сторона юридической деятельности, что выражается в накапливаемых результатах или объективированных итогах юридической деятельности, включая и промежуточный процедурно-процессуальный опыт. Весь опыт - процессуальный и материальный, промежуточный и конечный - и является фиксацией тех изменений, которые приобрел субъект социальной (в т.ч. юридической) практики в ходе освоения действительности с применением юридических средств.

   Юридическая практика является единством юридической деятельности и результата данной деятельности, а равно и тех результатов, которые накапливаются на промежуточных, процессуальных этапах данной деятельности.

   Юридическая практика существует в тех видах правового регулирования, где субъекты принимают внешне выраженное решение о правах и обязанностях. К таковым необходимо отнести нормативное и индивидуальное регулирование общественных отношений.

   Основой существования юридической практики являются правоотношения.

Итак, в философском аспекте юридическая практика будет представлять из себя разновидность и форму социальной практики конкретно-исторических субъектов, направленную на опосредованное преобразование объектов материального мира специфическими правовыми средствами.

В аспекте общей теории государства и права под юридической практикой необходимо понимать материально-преобразующую сторону юридической правотворческой, правореализационной и особенно правоприменительной деятельности субъектов правовых отношений, в ходе которой осуществляется процесс и накапливается опыт нормативного и индивидуального регулирования публично-правовых, социально-значимых общественных отношении.

Показывать Все | Украинские | Зарубежные

Убийство журналиста, одного из руководителей «Украинской правды» Павла Шеремета до сих пор не раскрыто, потому что Президент или не хочет правосудия, или есть силы, которые его сдерживают от действий, касающихся данного дела. Об этом в интервью Hromadske.ua заявил руководитель Комитета защиты журналистов (CPJ) Джоэл Саймон. →

На сайте Конституционного Суда Украины обнародован полный текст особого мнения судьи Сергея Головатого относительно решения КСУ по делу о незаконном обогащении. →

Бывшему руководителю предвыборного штаба Дональда Трампа Полу Манафорту 13 марта с.г. будет назначено наказание в суде Вашингтона. Об этом сообщает «РБК-Украина» со ссылкой на «Голос Америки». →

Автоконцерны Nissan и Renault рассматривают возможность закрытия совместного предприятия, зарегистрированного в Нидерландах. Причиной тому стало расследование по делу бывшего главы альянса Renault–Nissan–Mitsubishi Карлоса Гона, которого обвиняют в финансовых махинациях. →

Служба безопасности Украины ожидает, что народный депутат Андрей Билецкий обнародует данные, подтверждающие его слова о подготовке СБУ покушения на лидеров «Национального корпуса». →

Facebook подал в суд на украинских разработчиков из-за кражи данных пользователей, пишет Pravo.ru. →

Пожилые люди обыгрывают Пенсионный фонд Украины в судах и добиваются повышения пенсий. ПФУ поймали на нарушении процедур: в деле №2-16552/10 он сорвал сроки подачи апелляционной жалобы без уважительных причин. Однако апелляционный суд почему-то пошел ему навстречу - восстановил срок подачи жалобы и принял решение против повышения пенсии: человек требовал, чтобы ему пересчитали выплату в привязке к последнему размеру минимальной зарплаты в нашей стране. Таким образом, апелляция отменила решение суда первой инстанции, пишет UBR. →

Национальный банк Украины открывает с 12 марта с.г. предварительный онлайн-заказ на памятные монеты «Предоставление Томоса об автокефалии Православной церкви Украины». →

Как известно, все неполитические субъекты формирования Высшего совета правосудия (ВСП), кроме ученых-юристов, уже заполнили свою квоту в составе этого конституционного органа заблаговременно. Планируется, что съезд представителей юридических высших учебных заведений и научных учреждений продолжит свою работу после вынужденной в этот четверг: ему предстоит заполнить две кадровые позиции, которые образуются в составе ВСП в конце апреля 2019 года после завершения каденции Анатолия Мирошниченко и Андрея Бойко (28 апреля 2015 года они были делегированы учеными-юристами на тот момент в состав Высшего совета юстиции (ВСЮ). →

«Служебное произведение: особенности охраны IP-прав работодателя и работника» - тема лекции в рамках LHS Ирины Дячук, заместителя директора юридического департамента Fozzy Group. →

Перший заступник міністра юстиції запустила авторську правопросвітницьку програму , яка виходитиме у вигляді відеоінтерв’ю з профільними юристами, під назвою «Pro Право з Оленою Сукмановою». Головна мета програми - надати глядачеві корисну правову інформацію у форматі динамічного інтерв’ю з юристами, які спеціалізуються на конкретному напрямі права. →

Модуль «Личные имущественные и неимущественные права автора» начался с лекции Екатерины Соповой, судебного эксперта, патентного поверенного, заместителя руководителя Центра экспертных исследований НАПрН Украины, на тему «Плагиат: факторы, учитываемые при выявлении нарушений авторских прав». →

21 января 2019 года между Министерством юстиции Украины, Государственной службой занятости и Государственной службой Украины по вопросам труда подписаны меморандумы о сотрудничестве. Об этом сказано на сайте Минюста. →

Евгений Соловьев стал партнером юридической фирмы «Ильяшев и Партнеры». Об этом компания сообщает в своем пресс-релизе. →

Адвокаты практики налогового права и бизнес-эффективности Juscutum помогли клиенту - учредителю и руководителю компаний, специализирующихся на разработке ПО для банков, восстановиться в должности директора одной из них, которая стала объектом «захвата» со стороны неизвестных лиц. Клиент находился в отпуске за пределами Украины, а когда вернулся, обнаружил, что информация о нем исключена из ЕГР, а директором компании значится третье лицо. →

Антимонопольный комитет Украины рассмотрел вопросы о допустимости государственной помощи на реализацию инфраструктурных проектов в столице. Об этом сказано на сайте Комитета. →

По случаю праздника 8 марта Национальная ассоциация адвокатов Украины номинировала на награды 10 женщин-адвокатов, которые сделали весомый вклад в развитие адвокатской профессии и укрепление авторитета адвокатуры. →

Власти Китая временно запретили использовать самолеты Boeing 737 Max 8 на всех внутренних национальных авиалиниях. Об этом информирует «РБК-Украина» со ссылкой на пресс-службу Управления гражданской авиации Китая. →

Высший совет правосудия принял решение, что члены Высшего совета правосудия Игорь Бенедисюк, Наталья Волковицкая, Николай Гусак, Татьяна Малашенкова не будут участвовать в рассмотрении ВСП материалов лиц, в отношении которых Высшей квалификационной комиссией судей Украины внесены рекомендации о назначении на должности судей Верховного Суда, и принятии соответствующих решений. →

Один из предполагаемых организаторов финансовой пирамиды OneCoin Константин Игнатов был арестован 6 марта с.г. в международном аэропорту Лос-Анджелеса по обвинениям, выдвинутым в его адрес прокуратурой Южного округа Нью-Йорка (SDNY). Об этом сообщает Forklog, передает FinClub. →

Заявление «Национальных дружин» о готовности применять силу на выборах 2019 года угрожает легитимности голосования. Об этом в интервью «РБК-Украина» рассказала координатор Гражданской сети «ОПОРА» Ольга Айвазовская. →

Национальный банк Украины уточнил список документов, которые должны предъявлять военнослужащие. В телеграмме №18-0007/11663 юридический департамент НБУ предоставил финансистам исчерпывающий перечень, который был подтвержден Министерством обороны - документ подписан заместителем начальника Генштаба Вооруженных Сил Украины, генерал-лейтенантом Артуром Артеменко. →

Сегодня в Нидерландах состоится заседание Апелляционного суда г.Амстердама по делу о «скифском золоте». Участие в судебном заседании примут представители Министерства юстиции Украины. Об этом сообщил министр юстиции Украины Павел Петренко в интервью информагентству «Укринформ» накануне слушания, передает сайт ведомства. →

Правоохранители открыли уголовные производства из-за стычек между полицией и представителями партии «Национальный корпус». Как известно, в субботу в городе Черкассы проходило выступление Президента Украины Петра Порошенко, во время которого вспыхнула драка между полицейскими и националистами. →

Международный союз нотариата (МСЛН) выражает обеспокоенность относительно соответствия международным стандартам нотариата положений постановления Кабинета Министров Украины №860 и приказа Министерства юстиции Украины №4146/5 и поддерживает позицию Нотариальной палаты Украины. →

Сделка по выходу Великобритании из Евросоюза может провалиться, если парламентарии отклонят предложенное правительством соглашение, предупредил глава МИД королевства Джереми Хант. Его заявление прозвучало на фоне заявлений двух фракций, которые считают, что план премьер-министра Терезы Мэй может быть отклонен. Голосование должно состояться во вторник, 12 марта. →

На Донбассе с начала вооруженных действий из плена боевиков освободили более трех тысяч человек. Как информирует «РБК-Украина», об этом сообщил Антитеррористический центр при СБУ на запрос «Новостей Донбасса». →

Адвоката, партнера АО Barristers Александра Шадрина пытались задержать полицейские в здании Городищенского районного суда Черкасской области. →

Уже осенью 2019 года в Украине нельзя будет купить антибиотики без рецепта врача. Такие меры содержит утвержденный на заседании правительства 6 марта документ, озаглавленный как «Национальный план действий борьбы со стойкостью к противомикробным препаратам». →

Экс-боец АТО Тарас Костанчук, задержанный за якобы попытку взятки кандидату в Президенты Юрию Тимошенко, утверждает, что против него подготовили провокацию. →

Киберполиции запустила кампанию по осведомленности о кибербезопасности, сообщается на сайте Национальной полиции Украины. →

И.о. председателя Государственной фискальной службы Украины Александр Власов представил общественности отчет о работе ГФС в 2018 году, сообщается на сайте Службы. Представители Общественного совета при ГФС, общественных ассоциаций и объединений, организаций работодателей, профессиональных союзов и эксперты имели возможность высказать свои замечания и предложения к деятельности, задать вопросы ее руководителю и высказать пожелания по дальнейшему формату сотрудничества. →

4 марта с.г. к команде АО Arzinger на должность советника практики налогового права присоединился Юрий Федчишин. Основными направлениями его спецализации является налогообложение, таможенное право, международная торговля и государственные закупки. →

В Окружной административный суд города Киева поступили иски, касающиеся избрания на съезде адвокатов кандидатов на должность членов Высшего совета правосудия. →

За подмену трудовых отношений гражданско-правовыми на предприятие наложен штраф в сумме более 3 миллионов гривен, сообщает сайт Государственной службы Украины по вопросам труда. →

Сегодня в ВККС состоялся брифинг по подведению итогов конкурсов на должности судей Верховного Суда и Высшего антикоррупционного суда. Напомним, что 6 марта с.г. Комиссия подвела итоги квалификационного оценивания и утвердила рейтинги кандидатов на занятие вакантных должностей судей ВС и ВАС. →

Крайним по мотивам расследования журналистов Bihus.Info о хищениях в «Укроборонпроме» может оказаться директор Национального антикоррупционного бюро Украины Артем Сытник. Об этом говорится в материале «РБК-Украина» «Месяц минусовки: кого может привести на Банковую война элит». →

Накануне Международного женского дня комиссар Совета Европы по правам человека Дуня Миятович выступила с заявлением, напомнив, что «гендерное равенство является основополагающей ценностью наших обществ, что закреплено в соглашениях по правам человека». →

Госдума РФ одобрила в третьем чтении законы, которые вводят наказание за оскорбление власти в интернете и преднамеренное опубликование фейковых новостей, пишет Pravo.ru. →

Перед президентскими выборами 2019 года Центральная избирательная комиссия (ЦИК) не смогла закупить архивные боксы для участковых комиссий. Об этом говорится в сообщении ЦИК. →

По результатам рассмотрения жалобы Фонда гарантирования вкладов судье Хозяйственного суда Киева Любомиру Головатюку назначено самое строгое дисциплинарное взыскание - представление об увольнении с должности. →

Решением Высшей квалификационной комиссии судей Украины от 6 марта 2019 года утверждены рейтинги кандидатов на занятие вакантных должностей судей кассационных судов Верховного Суда в рамках конкурса, объявленного 2 августа 2018 года. Об этом сказано на сайте ВККС. →

Китайский телекоммуникационный гигант перешел от оборонительных мер в битве с американским правительством к наступательным. Huawei подал иск против властей США в федеральный суд Техаса, добиваясь отмены статьи 889 закона о национальной обороне, который запрещает госслужащим и ведомствам использовать технику компании, пишет BBC. →

В скандале с отмыванием в Европе «грязных» российских денег замешаны около десяти крупных международных банков с европейской «пропиской». →

В Окружной административный суд Киева поступили новые иски против спикера Верховной Рады Андрея Парубия относительно голосования за изменения в Конституцию по курсу на вступление в Евросоюз и НАТО. Об этом сообщает «РБК-Украина» со ссылкой на пресс-службу суда. →

6 марта с.г. правительство Украины одобрило ряд дерегуляционных решений, направленных на улучшение бизнес-климата в Украине. Среди принятых инициатив - отмена ограничения на максимальную ценовую надбавку в 10% на медицинское оборудование, отмена книги отзывов и предложений, упрощение процедуры получения долгосрочных виз иностранными гражданами. →

Президент Владимир Путин подписал закон, который позволит судам избирать заочный арест при объявлении лица в межгосударственный розыск. →

Высшая квалификационная комиссия судей объявила 39 победителей среди кандидатов на должности в Высший антикоррупционный суд. →

6 марта 2019 года Кабинет Министров Украины установил новые критерии определения рисков для осуществления государственных проверок бизнеса в отдельных сферах. Об этом информирует сайт Министерства экономического развития и торговли Украины. →

18 декабря 2018 года Кабинет Министров Украины принял постановление о реорганизации Государственной фискальной службы путем разделения на Государственную налоговую и Государственную таможенную службы. →

Президент России Владимир Путин рассказал, что в 2018 году контррразведка РФ смогла разоблачить несколько сотен агентов и сотрудников иностранных спецслужб. Выступая на коллегии ФСБ, он добавил, что зарубежные разведки наращивают свою активность в российском направлении.